Рецензия на книгу

• 

  sireniti

  10 сентября 2018

  Дуже незвичайна книга. Загадкова, як і назва її, і обкладинка.
  Як то- дощило птахами? Чи можливо таке?
  На жаль, так. Бо за такою красивою назвою криється страшна трагедія.
  Трагедія, яка навіть через десятки років не дає про себе забути. І вплинула вона не тільки на тих, хто її пережив, але і на тих, хто зацікавився тими страшними Великими Пожогами.
  Одна з них- безіменний фотограф, яка згодом обзаведеться красивим ім´ям, Анж-Еме,що його їй придумає нежданна подруга.
  А поки що пошуки Теда, чи Еда, чи Едварда Бойчука — ім'я варіювалося, та прізвище зоставалося незмінним, одного з останніх, хто вижив після Великих Пожогів, приводять ії до лісу, де мешкають ті, хто зрікся звичного життя і вирішив довіритися долі і примхам природи.
  Щоб забути, згадати, розтанути у небутті, чи обрати нову дорогу. У кожного свої причини.
  Але ж, так вже вийшло - «легенда пожежі у Метісоні перейшла до інших світів.»
  Зате він залишив після себе спадщину. І фотографу прийдеться щось робити з цим, адже на цю спадщину ніхто не прететендує.
  А це сотні картин. Історія Пожогів від очевидця. Історя болю, горя, кохання.

  Це навіть не опис сюжету. І ні в якому разі не спойлер. До речі, книги, подібні цій, важко проспойлерити. Через те вони часто потрапляють в «улюблені».
  Це просто нарис, мазок, легкий натяк.

  Книга багатогранна, масштабна навіть, як на 160 сторінок.
  Трохи відверта, підозріваю не всім сподобається. Адже чистою і світлою ми звикли вважати кохання в юному віці. А що як воно забарилось на років десь вісімдесят?… І таке буває.
  Вона не повчає, просто самі по собі робляться висновки:
  

  • Радіти кожному прожитому дню, кожній дрібничці.
  • Шукати і знаходити, втрачати, але вірити в краще.
  • Надіятись і мріяти не пізно ніколи.
  • Бути собою- це так просто. Кохати- це так природньо.

    Навіть після самих важких втрат людина піднімається і йде далі. Життя триває, незважаючи ні на що. Колись Теду довелося пройти через це. Тепер фотографу прийдеться змиритися з несподіваною звісткою.

  
  «А як же бути зі смертю? Еге ж, вона й досі волочиться десь неподалік. Не варто перейматися смертю — кінець кінцем вона присутня в усіх історіях.»

  На русском.

  Очень необычная книга. Загадочная, как и название ее, и обложка.
  Как это- дождило птицами? Возможно ли такое?
  К сожалению, да. Потому что за таким красивым названием кроется страшная трагедия.
  Трагедия, которая даже через десятки лет не дает о себе забыть. И повлияла она не только на тех, кто ее пережил, но и на тех, кто заинтересовался теми страшными Большими Пожарами.
  Одна из них- безымянный фотограф, которая впоследствии обзаведется красивым именем - Анж-Еме, что его ей придумает нежданная подруга.
  А пока что поиски Теда, или Эда, или Эдварда Бойчука - имя варьировалось, а фамилия оставалась неизменной одного из последних, кто выжил после Больших Пожаров, приводят её к лесу, где проживают те, кто отрёкся от привычной жизни и решил довериться судьбе и прихотям природы.
  Чтобы забыть, вспомнить, растаять в небытии, или избрать новую дорогу. У каждого свои причины.
  Но, так уже вышло - "легенда пожара в Метисоне перешёл к другим мирам".
  Зато он оставил после себя наследство. И фотографу придется что-то делать с ведь на это наследство никто не прететендует.
  А это сотни картин. История Пожаров от очевидца. Историч боли, горя и любви.

  Это даже не описание сюжета. И ни в коем случае не спойлер. Кстати, книги, подобные этой, трудно проспойлерить. Через это они часто попадают в "любимые".
  Это просто очерк, мазок, лёгкий намек.

  Книга многогранна, масштабна даже, как на 160 страниц.
  Немного откровенная, подозреваю не всем понравится. Ведь чистой и светлой мы привыкли считать любовь в юном возрасте. А что как она заблудилась на лет где-то восемьдесят?… И такое бывает.
  Она не поучает, просто сами по себе делаются выводы:
  

  • Радоваться каждому прожитому дню, каждой безделушке.
  • Искать и находить, терять, но верить в лучшее.
  • Надеяться и мечтать не поздно никогда.
  • Быть собой- это так просто. Любить- это так естественно.

    Даже после самих тяжелых потерь человек поднимается и идет дальше. Жизнь продолжается, невзирая ни на что. Когда-то Теду пришлось пройти через это. Теперь фотографу придется смириться с неожиданным известием.

  
  "А как же быть со смертью? Ага, она и до сих пор волочится где-то. Не стоит волноваться из-за смерти - в конце концов она присутствуюет во всех историях".

  46 понравилось

  505