Цитаты из книги The Historian

Офіціант приніс десерт: тістечка й каву; тітка Єва підсунула її нам із материнською турботою, ніби, нагодувавши нас, вона могла хоч трохи захистити нас від світового зла.

Ми, цигани, знаємо, що там, де вбивають євреїв, циганів теж знищують. А потім і багатьох інших людей.

Я була молодою і не розуміла, що люди можуть змінюватися. Проживши в Угорщині кілька років, я зрозуміла, що вдома можна бути однією людиною, а в іншій країні - зовсім іншою.

Усередині мене була дуже сильна дитина, сильніша за мене, і я почала любити її всупереч собі.

Дивлячись на її сильні маленькі руки, я зрозумів, що вони набагато старіші, ніж жінка, якій вони належали.

Я дотримуюся тієї думки, що, вивчаючи минуле, ми можемо краще розуміти сьогодення, а не тікати від нього в минуле.

Це був світ, у якому понад п'ять тисяч слуг із титулами типу "великий тюрбаномотальник" колись підкорялися волі султана.

Його звинуватили [у єресі], бо у своєму трактаті він говорив про те, що згідно з християнською логікою, навіть Сатана може врятуватися й воскреснути.

- Ну, а тепер мені час іти додому, до дружини, інакше вона буде на межі розірвання шлюбу через те, що я спізнююся, - він посміхнувся, ніби він був у захваті від такої поведінки дружини, а не навпаки.

- Можливо, можливо, - Тургут мовчав. - Хоча мені її слова здалися дуже дивними, тому що це моя друга спеціальність.

• Циганки? - перепитав я.
• Ні, боронь Боже, - вампіри.

Але ми повинні боротися зі злом за його ж умовами і якнайрішучіше.

Знання - небезпечна штука.

Його кумедні гримаси, добра й трохи соромлива посмішка приховували розум - настільки гострий, що я часто радів із того, що мій друг спрямував його на літературу вісімнадцятого сторіччя, а не на своїх колег.

Таке враження, ніби у Франції всю зелень можна було їсти.

Я був занадто молодий, мені не вистачило одного року до призовного віку, щоб потрапити на війну, як вона закінчилася, і я стежив за наслідками з усією люттю людини, що запізнилась.

У мене було настільки безтурботне життя, що подальше буття кабінетного вченого здавалося мені сповненим пригод.

В хартии сказано, что Величайший основал Стражу Полумесяца, чтобы преследовать Орден Дракона, презреннейшего из врагов империи, сквозь время и пространство, на земле и на море и даже за порогом смерти. Тургут.

Случается, мы ищем место, само по себе ничем не примечательное – ищем просто потому, что помним. И, конечно же, если его удаётся отыскать, оно оказывается совсем не тем.

Озираючись тієї миті назад, я розумів, що так довго жив у книгах, у вузькому університетському світі, що вони внутрішньо задавили мене. Несподівано у цій візантійській будівлі, в одному з чудес усіх часів, мій дух вирвався з ув’язнення. Тієї миті я зрозумів: шо б не відбулося, я більше ніколи не повернуся в колишні рамки. Я хотів іти по життю вперед, тягтися вгору, так само як і цей інтер’єр пнувся вгору і назовні.

До того мої набіги не письмову французьку були суто споживчими, це було схоже на розв’язування математичних вправ. Коли я розуміла одне речення, воно ставало лише ще одним містком до наступної фрази. Ніколи раніше я не відчувала того раптового тремтіння, коли починаєш розуміти, як слова переходять із голови в серце, як нова мова рухається, пливе й оживає під очима, дикий політ пам’яті, миттєве, радісне усвідомлення змісту, того, як слова скидають друкований одяг і ніби палають.