Perfume. The Story of a Murderer

... вечорами, вкладаючи доньку в ліжко, чи іноді вранці, коли заходив, аби збудити її, а вона лежала ще сонна, немов заколисана руками самого Господа Бога, й крізь нічну білизну проступали форми її стегон і грудей, - у животі у нього щось жалібно стискалося, клубок підступав до горла, Ріші ковтав слину, і - бачить Бог! - у таку мить карався, що є батьком цієї жінки, а не стороннім чоловіком, який, не роздумуючи, міг би зі всією своєю жагучістю лягти до неї, на неї, в неї. НА чолі йому виступав піт, руки й ноги тремтіли, коли він, нахилявся до доньки, щоб збудити її цнотливим батьківським поцілунком...

В голові запаморочилося, він, мов п'яний, зробив кілька кроків, змушений був обпертись об стіну, щоб опуститись навколішки. Так, збираючи сили й приборкуючи свій дух, він почав вдихати фатальний запах коротшими, менш ризикованими порціями. І виявив, що аромат за муром, хоч і неймовірно схожий на аромат рудоволосої дівчинки, одночасно й відрізняється од нього. Звичайно, той аромат теж належав рудоволосій, у тому не було жодного сумніву. В своїй уяві Гренуй побачив дівчинку, мов на картині: вона не сиділа, а стрибала туди-сюди, розігрівалася й знову охолоняла, очевидно, фала в якусь гру, де треба було швидко рухатися й так само швидко завмирати - до речі, з кимось іншим, чий запах зовсім не обходив Гренуя. Дівчинка мала сліпучо-білу шкіру. Зеленаві очі. Ластовиння на обличчі, на шиї й на грудях, тобто... - Гренуй на мить затамував подих, тоді почав принюхуватися старанніше, намагаючись відтіснити згадку про запах дівчинки з вулиці де Маре - ...тобто в цієї дівчинки фактично ще не було грудей! Були ледве помітні зародки персів. Маленькі пухирці груденят, вони пахли так ніжно й легко, засіяні веснянками, й почали набрякати, можливо, лише кілька днів тому, можливо, лише кілька годин... а може, саме в цю мить. Одне слово: дівчинка була ще дитиною. Але якою дитиною!

Грейну побіг туди і замішався в натовп. Він штовхався, угвинчувався в людську масу - нехай вони туляться до нього зі всіх боків, незай набираються його власного запаху. Розставивши ноги посеред цього юрмища, він підняв руки і розхристав комір сорочки, аби запах без перешкод міг стікати з його тіла... І радість його була безмежною, коли він, помітив, що інші нічого не помітили, анічогісінько, що вмі це чоловіки, й жінки, й діти, що впритул стояли довкола, так легко дали ошукати себе і вдихали його сморід - із котячого лайна, сиру та оцту, - як запах собі подібного, а його, Гренуя, зозулиного виплодка, приймали в саоє середовтщеяк рівного собі.

... пишуть трактати чи так звані наукові праці, в яких чи не все ставлять під сумнів. Все стало не так, все має бути інакше. У склянці води повинні плавати останнім часом якісь малюсінькі тваринки, яких раніше не бачили; сифіліс має стати цілком нормальною хворобою, а ніякою не Божою карою; Бог начебто створював світ вже не протягом семи днів, а мільйони років, якщо взагалі це був він; дикуни — такі самі люди, як і ми; наших дітей ми виховуємо неправильно; і Земля вже не кругла, як досі, а приплюснута зверху та знизу, наче диня, нібито від того щось зміниться! В кожній галузі допитуються, свердлять, досліджують, винюхують, експериментують без упину. Вже не досить сказати, щó є і я́к є, — треба все довести, найкраще зі свідками, та цифрами, та кумедними дослідами. Ці Дідро, та д’Аламбери, та Вольтери, та Руссо і як там всіх тих писак звати — навіть духовні пани теж там, і пани дворяни! — їм, справді, вдалося розповсюдити на все суспільство їхній власний підлий неспокій, постійне почуття невдоволення та ненаситності, коротше — безмежний хаос, що панує в їхніх головах!

Тієї ж таки ночі він оглянув — спочатку поки не спав, а потім уже й уві сні — велетенську руїну своєї пам'яті. Він перевірив мільйони, мільярди запахів, складаючи їх у певному порядку: гарні до гарних, погані до поганих, тонкі до тонких, грубші до грубших, сморід до смороду, духмянощі до духмянощів. За наступний тиждень цей порядок став ще стрункішим, каталог запахів ще багатшим і диференційова-нішим, ієрархія ще чіткішою. І вже згодом він міг
розпочинати створювати за планом перші запахові споруди: будинки, стіни, сходи, вежі, погреби, кімнати, таємні комірчини... внутрішню фортецю найчудовіших ароматичних композицій, яка що не день розросталася, кращала, зі смаком доповнювалась.
Те, що в основі цієї краси лежало вбивство, було йому зовсім байдуже. Він уже й не пригадав би, яка була та дівчинка з де Маре, її обличчя, тіла. Він привласнив і тепер мав найкраще, що в неї було: принцип її запаху.

Побачивши його, дівчинка скам'яніла від переляку, і Гренуй мав досить часу, щоб оповити руками її шию. Вона не намагалася кричати, не зробила жодного поруху, щоб вивільнитись. А він на неї не дивився зовсім, її милого, засіяного ластовинням обличчя, червоних губів, великих іскристо-зелених очей він не бачив, бо, коли душив її, не розплющував очей, думаючи тільки про одне: не втратити жодної крихти її запаху.
Вже мертву він поклав її на землю серед сливових кісточок, розірвав на ній сукню, і струмок запаху став потоком, який затопив його з головою. Він припав обличчям, до її шкіри і провів широко роздутими ніздрями від живота до грудей, по шиї, обличчю, волоссю й знову до живота, нижче, до її статі, стегон, до її білих ніг. Він обнюхав її всю, з голови до п'ят, визбирав останні краплі її запаху на підборідді, в пупку, на згинах рук.
Винюхавши її, зів'ялу, до решти, він ще кілька хвилин посидів біля неї навпочіпки, щоб прийти до тями, бо був переповнений нею. Він не хотів втрачати жодної крихти її запаху. Спочатку треба було щільно позачиняти всі внутрішні перетинки. Потім він устав і задув свічку.

... Розчинилися маленькі двері у двір. Мов сновида, Гренуй проминув низький прохід, перетнув двір, завернув за ріг і потрапив до меншого задвірку, де нарешті з'явилося світло. Місця в цьому чотирикутнику було лише на кілька кроків. Над стіною звисав перехняблений дерев'яний дах. Під ним на столику стояла світка. За столиком сиділа дівчинка й чистила мірабель. Вона брала сливи з кошика ліворуч і , відірвавши хвостика та виколупавши ножиком кісточки, кидала їх у відро. Дівчинці було років тринадцять-чотирнадцять. Гренуй зупинився. Він зрозумів, що джерелом запаху, який він відчув ще за півмилі на другому березі річки, був не цей занедбаний двір і не мірабелі. Джерелом запаху була дівчина.
На мить він геть розгубився і справді подумав, що ніколи в житті не бачив кращого, ніж ця дівчинка. Перед очима в нього був тільки її силует напроти свічки. Певна річ, йому здалося, що він ніколи нічого кращого не нюхав. Але оскільки він знав людські запахи, тисячі запахів чоловіків, жінок, дітей, то не міг повірити, що такий вишуканий запах теж може йти від людини. Звичайно люди пахли нікчемно й гидко. Від дітей тхнуло кислятиною, від чоловіків сечею, їдким потом та сиром, від жінок - прогірклим жиром і несвіжою робою. Зовсім нецікаво, відразливе пахли люди. І ось Гренуй уперше в житті не повірив своєму нюхові і змушений був закликати на допомогу зір, щоб повірити в те, що відчував. Однак його збентеження тривало не довго. І справді, йому потрібна була тільки мить, щоб переконатися навіч, а потім ще відвертіше віддатися насолоді свого нюху. Він відчув, що ця дівчина - людина, відчував запах поту під її пахвами, запах масного волосся, рибний запах її статі, але нюхав усе це з величезним блаженством, її піт пахнув свіжим морським вітром, масне волосся - солодко, мов горіхова олія, її стать - як букет великих лілій, шкіра - ніби абрикосовий цвіт. А поєднання всіх цих складників створювало аромат такий багатий, такий урівноважений і чарівний, що всі аромати, які Гренуй знав доти, усе, що він створив, граючись, у своїй уяві, тепер перетворилося майже в ніщо. Сотні тисяч запахів, порівняно з цим одним були, здавалося, нічого не вартими. Цей один являв собою найвищий принцип, за яким мали бути впорядковані решта запахів. Він був справжньою красою.