Цитаты из книги Реквієм для листопаду

Бувають люди, які ніколи не плачуть. Бувають люди, які відмовилися від сліз і забороняють собі плакати. Буває, що люди плачуть лише усередині сльозами, яких не видно, і ці сльози дуже болючі. Сльози не витікають, вони залишаються там, усередині. Люди ходять по вулицях і носять у собі озера сліз, і ніхто про це навіть не підозрює. Так плачуть і жінки, і чоловіки. Дарина дозволяє собі пла¬кати по-різному. Часом, коли її ніхто не бачить. Часом їй так хочеться плакати, що уже байдуже, дивиться хтось на це чи ні. Свобода плачу — це також одна з тих свобод, від яких вона ніколи не відмовиться. Можна плакати в метро, притиснувшись до темної шибки. Можна плакати в темному переповненому залі кінотеатру — беззвучно і не схлипувати, дозволяти, щоб сльози котилися по щоках, і навіть їх не витирати. Бо тут цей плач буде дуже самотнім. Сльози — це дуже інтимно, все що обеззброює людину — це так інтимно.

Люди не риби. Дарині часом дуже сумно від цього. Риби уміють мовчати.Люди бояться мовчанки, густої та спокійної, вони панікують і починають краяти її словами, дуже зайвими. Так багато зайвого й непотрібного мовиться. Всюди такі великі смітники зі слів. Якщо люди беруться мовчати, то мовчать надто голосно, у Дарини німіє шкіра від такої ображенної та недоброї мовчанки. Люди не знають, про що мовчати разом, і тому розбивають тишу, яка їм заважає. Дарина дуже цього боїться, вона не знає, чому вони не можуть бути в тиші,й починає думати про риб, щоб заспокоїтися. Думає про холодну воду та блискучу риб'ячу луску. Думає про те,як дивитися під водою і як розповідати про те, що бачиш, самими лише очима.

У житті Дарини є дуже багато речей, приємних і неприємних. Дарина визначає для себе їх ось так: приємно чайною ложечкою їсти ківі приємно лежати під ковдрою та читати добру густу прозу вона наче мед солодка й пекуча приємно їсти солоні горішки приємно коли сіль із солоних горішків пощипує губи — так наче від поцілунків. Губи потім ще довго попікують, Дарина злизує сіль і сміється до свого відображення в дзеркалі приємно вчитись грати на дримбі губи після цього також починають щеміти й зовсім не треба цілуватись приємно цілуватись перед тим як вчитися фати на дримбі та на інших музичних інструментах приємно цілуватись перш ніж почати щось робити узагалі приємно прокидатися рано-вранці коли ще тільки починає сіріти а тіло розімліле від сну приємно їздити в поїздах і засинати під стукіт коліс приємно роздивлятись картини в товстих альбомах і думати про улюблених малярів наприклад про босха а також про інших приємно нюхати старовинні книжки приємно отримувати електронні листи а також звичайні приємно ходити по калюжах приємно нюхати м'яту приємно що є багато цікавих запахів звуків і людей приємно обережно гладити колючки кактусів * приємно відчувати невагомість у ліфтах літаках і коли розгойдаєшся на гойдалці тоді забиває дух і здається що тебе зараз не стане але це зовсім не страшно а навіть приємно

неприємно приходити в дім у якому тебе не чекають неприємно іти босоніж по гарячому піску неприємно запізнюватись на автобус неприємно коли мокрі ноги неприємно коли жирне волосся неприємно коли на морозі замерзають губи і стає важко говорити неприємно коли губляться речі неприємно коли нежить і немає носовичка неприємно коли забуваються сни гарні думки і враження неприємно коли людина яка тебе знає відвертається щоб не привітатися неприємно коли тебе ніхто не любить неприємно коли ти нікого не любиш * неприємно коли ніхто нікого не любить Дзвінка Матіяш (с)

«Бувають книги, які варті того, щоб їх прочитати. Бувають також книги, які варті того, щоб їх написати. Сувої наших книг постійно розмножуються і змотуються. Може статись, що напишеться книжка, яка варта того, щоб її написати. Може цього й не статися, але вона все одно не буде безвартісною. Можна часом читати з неї по сторінці комусь, а якщо поруч нікого не буде, то тільки собі. Насправді це не так важливо — хто почує чи прочитає те, що написалося. Адже Бог читає всі наші книги, навіть зовсім нецікаві й не оригінальні, і тоді, якщо має інші, цікавіші заняття. Він читає наші вірші й нашу прозу. Він читає дуже уважно, часом перечитує по декілька разів одне й те ж речення, часом повертається на кілька сторінок назад. Бог — найуважніший читач»