Miasto cieni

Якщо в читача з першої частини ще лишалась примарна надія на будь-яку конструктивну відповідь стосовно подорожей у часі описаних у цій історії, то вона остаточно розтанула як вранішня роса. Автор намагається змусити нас повірити в те, що часові контури - не plot device (чи то пак - рояль у кущах), а це ми, читачі, занадто обмежені нашими нормальними мізками і не в змозі осягнути величі авторського задуму і його оригінального втілення.
В цій частині значно більше екшен сцен, майже кожен розділ завершуеться невеличким cliff hanger що змушує перегортати наступну сторінку. Тому процесс читання легкий та затягуючий, хоч негаразди в які потрапляють головні герої досить однотипні.
Нагадаю що головних персонажів в історії більше десяти, тому, не важко здогадатись, скільки книжкового простору автор виділив на розвиток їх характерів

. Маленька дівчинка рюмсає; хлопчина в смокінгу - побивається за своєю одежею; цинік - бризкає жовчю на всіх довкола без розбору; силачка намагається всіх захистити і т.д. і т.ін.
Мотивація найголовнішого героя і в першій частині залишала бажати кращого, але його зізнання наприкінці книги може завести, непідготовленого читанням іншого янг-едалту, читача в стан близький до кататонічного ступору. Так неначе на нього з книги зненацька випав часовий контур.
Виявляється сімнадцятирічний хлопець покинув своїх багатих батьків і вирушив у подорож не лише у часі, а ще й сповнену багатьох загроз для життя, через підліткову закоханість.
Це звучить ще неймовірніше ніж недолугі виправдання автора щодо устрою часових контурів.
Фото у цій частині такі ж недоречні як і згадки про них.

Город Пустых более жестокий и мрачный, чем Дом странных детей.

С самого начала этой книги погружаешься в те безысходность, отчаяние и страх перед неизвестным, которые испытывали юные syndrigasti. И эти ощущения я продолжала испытывать до самой последней страницы. Сейчас моя мама дочитывает первую часть, и я уже представляю ее грустное лицо, когда она откроет вторую книгу.

Город нисколько не хуже Дома, как по мне. Хотя он мрачный, отчасти тягучий и наполнен неприятностями у главных героев (что, как мне кажется, роднит эту книгу с серией Лемони Сникета "33 несчастья"), но по своему привлекателен и хорош.

Просто кошмар.

Прочитав первую часть данной трилогии, сразу приступила к чтению следующей книги. И сразу отложила на потом. Наконец-то собралась с силами и дочитала этот шедевр.

Книга просто заставила негодовать. Пресный сюжет, никакой интриги вплоть до конца книги, герои, чьи характеры, слова и поступки скорее раздражают, чем заставляют им сопереживать и бесконечный путь к цели. Книга пронизана нелогичными поворотами, сюжет притянут за уши (ну это и понятно, ибо автор нашел кучу интересны фотографий и надо же как-то их связать с историей), недокульминация в финале, которая поразила своей нелогичностью. Точнее не она поразила, а поведение всех героев в сложившейся ситуации. Книга разочаровала меня и уже даже неинтересно, чем все таки закончится эта история.

Эту книгу мне ооочень хотелось прочитать, т к первая часть вошла в список моих любимых книг! Сначала, когда я начала читать эту часть, я была несколько разочарована, у меня складывалось впечатление, что сначала нашли фотографии, а потом, как пошло- писали историю. Но через некоторое время стало интереснее и логичнее. Мне очень понравились путешествия во времени и способности новых странных детей! Это было очень необычно. Когда произошло превращение, я, прямо испытала шок! Замечательное, неожиданное окончание! Хочется прочитать 3-ю часть