Цитаты из книги Берестечко

Як страшно знати правду без прикрас!
Де воля спить, її ще й приколишуть.
За нашу силу пошанують нас.
А наші скарги в комині запишуть.

От ми такі і є в очах всії Європи -
козакко, чернь, поспільство для ярма.
Ізгої, бидло, мужики і хлопи,
в яких для світу речників нема.

Як той казав, поразка — це наука.
Ніяка перемога так не вчить.

І де притулок для душі? Нема.
А ні на цьому, ні на тому світі.

Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами
та же й в усьому звинуватить нас!

Хто йшов на нас, той повертався з гулями.
У нас баби — і ті стріляють дулями.

Розп’ято нас між заходом і сходом.
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!

Бо хто б там що про волю не курникав,
свою темноту називавши сном,
бува народ маленький, а — великий.
А ми давно розбовтані багном.

Я — горілчаний потопельник.
Я сам в собі зсередини втоплюсь.

Душа ж і так стоїть на перехресті
усіх обманів, підступів і зрад.

Моя душа як випита карафа.
Здається, я вже кам'янію теж.

Хто йшов на нас, той повертався з ґулями.
У нас баби - і ті стріляють дулями.

І все одно - віками у ярмі.
Усім чужі. Для світу незначущі.
Чи що ніяк не вирвемось самі.
Чи що у нас сусіди загребущі.
Ми, вільні люди вільної землі,
тавро поразки маєм на чолі.

Віки ідуть. А нам усе амінь.
Нема спокою між Дніпром і Бугом.
Вже стільки літ, вже стільки поколінь! -
усе життя - між шаблею і плугом.
...
І все одно віками у ярмі.
Усім чужі. Для світу незначущі.
Чи що ніяк невирвемось самі.
Чи що у нас сусіди загребущі.

І я повстав. Душа спитала - доки?!
Втопили край у підлості і злі.
І я сказав: чужинці, дайте спокій.
Не сійте зради на моїй землі.
Уже і так насіяно. Вродило.
Вже не бере нв плуг, ані коса.
А ми ще є. І то найбільше диво,
що цей народ іще раз воскреса.

Боролись ми. Боролись наші предки.
Вже наших втрат неміряне число.
А знов свободу починай з абетки.
А знову скріз те саме, що й було.
...
Все як у прірву. Корсунь, Жовті води.
І що не шлях, то вічний манівець.
От тільки хопим дещицю свободи,
і знову, знову все іде внівець!
І знов на нас якась лиха година.
І знов свобода зрубана на пні.
Ох, у житті свобода лиш єдина,
одна свобода - та, що у мені!

А може, часом гетьману потрібно
почуть про себе правду з перших вуст?

Вмирати вмієм, по степах гасати,
але себе не вмієм написати.

... Немає влади - І нема турбот.

Дарма сміявся ворог мій єхидно.
І перемогу празнував. Дарма.
Воно з-за ґрат свободу краще видно.
То добрий вишкіл іноді - тюрьма.

Ба, може, часом гетьману потрібно
пройтися пішки по своїй землі?

Земле ж моя, нащо ти рожаїста?
А чом же ти, земле, не з каменю-трути?
Що кожна прожра бажа тебе з`їсти
і пощасливити кожен трутень!