Цитаты из книги Берестечко

Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!

...НІ, ГАННО, НІ! АБИ ЛИШ НЕ 3 МОСКВОЮ.
Хай Україну чаша ця мине.
Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.
Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити – Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, –
така страшна захланна калита!
Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел – двоглавий. Юрій – довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!

Мойсей народ свій вів через пустелю.
Послав Господь їм воду за труда.
А в нас яку не вдариш кайлом скелю -
зівсюди рине кров, а не вода.

Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.

Бо поки ми тут про свободу мимрили,
то інші вже свободу й здобули.
А ми усе співаєм, як ми вимерли
або як нас в неволю продали.
І де той геній, до народу дбалий,
щоб розбудив наш умисел оспалий?!
І не нікчемним словом, що як нежить,
а як народу гідному належить!

І хай лютує ворог навздогінці.
Бо правда що? Поможеться, якраз.
Недарма кажуть: "щирі українці".
Ця клята щирість погубляє нас.

Не пощастило нашому народу.
Дав бог сусідів, ласих до нашесть.
Забрали все - і землю, і свободу.
Тепер забрати хочуть вже і честь.
...
Сусід північний, хижий і великий.
Дрімучий злидень, любить не своє.
Колись у греків Янус був дволикий.
А в цих орел двоглавий. Заклює.
...
Та все усіх об'єднують, та з миром.
Ці об'єднають, тільки попусти.
То їхня слава приросла сибіром,
а це вже нами хоче прирости.

Вмирати вмієм, по степах гасати.
але себе не вмієм написати.
У цій страшній великій боротьбі
не вмієм так сказати о собі,
щоб світ здригнувся і на всі віки
були преславні наші козаки —
як ті Ахілли і як ті Ґеракли.
На це у нас щось розуму забракло.

Так нам судилось. В пеклі наших доль
не знаєш сам — ти бранець чи обранець.

Дарма сміявся ворог мій єхидно.
І перемогу празнував. Дарма.
Воно з-за грат свободу краще видно.
То добрий вишкіл іноді — тюрма.

Твою свободу охрестили ґрати.

Всі люблять Польщу в гонорі і славі.
Всяк московит Московію трубить.
Лиш нам чомусь відмовлено у праві
свою вітчизну над усе любить.

Життя - то є життя, тягнути мусиш лямку.

Отак воно і йдеться до руїни.
Отак ми й загрузаємо в убозтво.
Є боротьба за долю України.
Все інше - то велике мискоборство.

А ЩО У НАС РОБИТЬ ВСЕСВІТНЬОМУ ПІЇТУ?
Ні світського письма, ні людяних понять.
Піїти всіх земель говорять всі до світу.
А наші все до себе гомонять

Я чую тишу вперше у житті.
Мені здається іноді, що глухну.
Шугають в пітьму іскри золоті.
Я теж багаття. Погорю і вщухну.

Вона ж дурепа, вона ж овечка.
Нема чого й розбивати глек.
Але якщо вже стрибати в гречку,
то хай би в гречці хоч добрий грек!

Я прагну вісті доброї ковток!
А звідусіль — про злочини і зради.
Вся Україна хвора від чуток.
Але ж чутки — то потеруха правди.