The Book Thief

Вона бачила, як полум’я танцювало на його обличчі кольору яєчних шкаралуп і навіть відчувала людський присмак його слів. Страва його виживання подавалася шматок за шматком, ніби Макс відрізав їх від себе і підносив їм на тарілці.

Вранці він повертався у підвал.
Беззвучна людина.
Єврейський щур, назад до своєї нори.

Їхнє життя немислимо змінилося, але вони мусили поводитись так, ніби нічого не сталося.
Уявіть, як це – усміхатись після ляпасу. А тоді спробуйте уявити, що це двадцять чотири години на добу.
Отак воно – ховати єврея.

День шкандибав далі.

Він хотів піти – Боже, як сильно він хотів (чи, принаймні, хотів хотіти), – але знав, що це йому не до снаги…
Жити.
Життя – це життя.
А розплата за нього – провина і сором.

– Жалюгідно. Я розумію.
– Краще, ніж нічого, – заспокоїв його Макс. – Краще, ніж я заслуговую… дякую.

Її голос зарився в його одяг…

Їжі було дуже мало. Зате було багато побоювань. Тутешні заможні євреї емігрували. Бідні теж намагалися, але марно.

Не всім щастить оминути мене двічі.

Їм більше подобалось крутити цигарки, аніж самим крутитися в снігу і багнюці. Їм більше подобалося кидати карти, аніж кулі. Їхня дружба зміцніла на азартних іграх, курінні і музиці, не кажучи вже про спільне для обох бажання вижити.