My Dark Vanessa

«Вона в тебе закохана», – скаже дражнячись міс Томпсон. Так ніби я просто все собі придумала, немов ця історія не має витоків.

Стрейн каже, що мені слід розібратися з небажанням дорослішати, що в моєму віці всі схильні почуватися жертвами.

Її оточує стіна; я теж будую стіну навколо себе.

Я хочу зануритися достатньо глибоко, щоб прослизнути під поверхню й пливти, не потребуючи повітря. Він єдиний розумів це прагнення. Не померти, а бути вже мертвою.

Вона не зрозуміла того, який це жах: дивитися, як твоє тіло грає головну роль у тому, на що не погоджувався твій розум.

Я чувствую, что вроде как мое время истекает. Как будто я понапрасну растрачиваю свою жизнь.

– Ты справляешься лучше меня, – прибавляю я. – Я не умею изображать сочувствие.
Завоеванная лестью, она расплывается в улыбке.
– Когда люди сердятся, им хочется сорвать на ком-то злость, – говорит она. – Если построить из себя смиренницу, они отвалят.
– Ага, а я так же веду себя с мужчинами.

Мама каже, що не можуть аж так поринати у свої почуття – у житті завжди буде щось сумне, тож таємниця щастя полягає в тому, щоб не дозволяти собі занурюватися в негатив. Вона не розуміє як може тішити сум; годинами гойдаючись у гамаку з Фіоною Еппл у вухах, я більш ніж щасливою

З незворушною усмішкою, яка насправді не торкається очей

Когда я была помладше, родители говорили, что я вылитая плачущая горлица: вечно дуюсь, вечно со скорбным лицом.

скажем, в первую пятницу по возвращении… – Он втянул в себя воздух. – Что, если бы ты пришла ко мне домой?
Я удивленно моргнула. Я ожидала, что однажды это случится, но все казалось слишком быстрым, хотя, может, и нет. Мы целовались больше двух недель.

Это была не совсем правда – до него у меня никогда не было настоящих секретов, – но я знала, что ему нужно услышать.

— Єдиний спосіб це подолати — прийняти наслідки і прожити їх якнайгідніше.

- Когда мы вместе, мне кажется, будто что-то темное во мне выходит на поверхность и касается темноты твоей, заходит в нее.

Я схожа на озеро в тихий день, дзеркальне, спокійне. Я ніщо, ніхто, ніде.

I tell Ruby I feel like I've moved from grieving Strane to grieving myself. My own death.
"Part of you died along with him," she says. "That seems normal."
"No, not part," I say. "All of me. Everything about me leads back to him. If I cut out the poison, nothing will be left." [...] "I don't think I remember anything about myself that happened before him."