Цитаты из книги Танґо смерті

старий галицький єврей - це така ж дивовижа, як і динозавр, його вже не можна побачити живцем, його можна тільки викопати

Сонце зайшло і не сказало, чи повернеться

Епохальний твір — це той, який піднімається над епохою, а точніше — взагалі кладе на епоху, має її глибоко в дупі, сере на неї, ось що таке епохальний твір.

Я сотні разів проростав травою На берегах стрімких річок. Сотні тисяч років я народжувався і жив В усіх тілах, що є на Землі.

Видимий світ — це лише оболонка мандрівних душ, які шукають здійснення вищої мети.

...наша душа — це музичний твір, який виконує цілий злагоджений оркестр внутрішніх органів.

«Його стосунки з сином були далеко не ідеальні, вихований без батька, Марко дотримувався певної дистанції, зокрема ніколи не називав його татом, а коли треба було звернутися, то використовував такі слова, як «Слухай!» або «Чуєш?», кожен з них жив уже своїм окремим життям, і будування мостів було радше не внутрішньою потребою, а дотриманням традиції, хоча йому й бракувало стосунків інтимніших, коли б можна було обняти сина чи розкуйовдити його чуприну.»

— У мене специфічний потяг до науки. Мені подобається в неї занурюватися, але не хочеться робити жодних висновків.

Та слухайте, то якісь монголи. Усе, чого не розуміють, - нищать.

(про освободітелей)

"...бо мистецтво, як поганський бог, завше потребує жертв."

— ...людина носить у собі ангела, не ангела–охоронця, а ангела, який стогне, ув’язнений у сутінках Душі кожного з нас, і якого рідко, дуже рідко нам вдається вивільнити з кайданів і дати йому свободу, щоб він злетів, вознісся, і тоді… тоді… — …тоді разом з ним очищається і возвишається душа наша, душа кожного з нас

Любов - це знаєш що? Це така хвороба. Вона триває дуже коротко. А потім... потім уже настає симбіоз двох істот.

Диво завше підстерігає нас, і варто його чекати навіть у час найбільшої зневіри і найбільшого розпачу.

Чи хтось може бути на сто відсотків певним, що він бодай трохи не жид?

Справжній поет ніколи не зможе витлумачити жодного свого образу чи метафори. На це здатен лише графоман.

Не вір жінці, вину і світлу місяця!

Один-єдиний ангел, який заховався в жінці, може виправдати перебування у ній сотні чортів.

Ніколи не беріть до рук книгу, в якій заходить сонце, бо то може бути ваше сонце...

Бо людина носить у собі ангела, не ангела- охоронця, а ангела, який стогне, ув'язнений у сутінках душі кожного з нас, і якого рідко, дуже рідко нам вдається вивільнити з кайданів і дати йому свободу, щоб він злетів, вознісся, і тоді разом з ним очищається і возвишається душа наша, кожного з нас.

Мистецтво, як поганський бог, завше потребує жертв. І хто цих жертв не складає - розчиняється у просторі. Такий закон.