Іван і Феба

Стьопі нінащо було читати філософів, нінащо було погоджуватися з доктринами кінця світу і кінця історії: кінець картоплі для нього був кінцем світу, а кінець цегли - кінцем історії.

Це були якісь неймовірно складні рівняння, тангенси і котангенси з плоті і крові

бо є такий простір приниження, яке назавжди - тільки твоє

Ці осінні дні, вже начебто короткі , проминали без сліду, але якісь окремі довгі хвилини залипали у патоці часу, не забувалися.

То була хімічно чиста ненависть, достеменна енергетична зброя, і там,куди вона поцілила, десь у грудях, розповзалася пляма отрути.

Місто стояло, налите світлом по вінця.