Zaklinacz

Все закончилось полным офигеванием на лице, полным ступором и бешеным сердцебиением.

Это первый современный детектив, который я дочитала до конца и осталась в восторге. А вообще, не совсем в тему, но сейчас поняла, что все, о чем я хотела написать, пока читала книгу, является спойлером. И как теперь быть?

Поэтому скажу лишь, что преодолев немного скучноватую завязку, можно погрузиться в невероятную историю и поразиться ее многослойности. Пока вы вскрываете верхний слой и удивляетесь происходящему, дальше вас ждет еще много такого, что заставит еще сильнее стремиться к последнему, самому глубинному слою. Который поразит читателя своей мрачной откровенностью.

Карризи стал открытием этого года. Ни один детектив не цеплял меня сильнее, чем "Подсказчик". В последнее время в инстаграме случаются приливы волн, где все наперебой книжные блогеры возносят оды новому произведению или автору. В большинстве случаев, книги являются хорошо прорекламированным "ничем", но не Карризи. Он заслуженно вошел в топ многих читателей и в мой личный.

Мне понравилось, честно! Некоторые сюжетные повороты сбивали с меня спесь и ставили на место, заставляя признать, что я ну никак вот такого предположить не могла. Но этих поворотов в "Подсказчике" тааак много, что хватило бы на два полноценных романа. Но шут с ней, с перенасыщенностью. Не хватило привязанности к героям. Мила не трогает, Горан не дожат, остальные просто сливаются в серую массу, не вызывающую никаких эмоций. Наблюдать за происходящим интересно, жутко, захватывающе, но... сочувствия к главным героям нет.
А вот как сказочник и сочинитель Карризи прекрасен. Представьте комнату, в которой висит штук 50 чеховских ружей. И они вдруг начинают без продыху палить. И самое удивительное, что каждое попадает в цель, о существовании которой мы до этого не подозревали. Вот это и есть "Подсказчик".

Если брать общие впечатления, то книга мне понравилась, даже очень. В ней есть все, что нужно хорошему триллер-детективу: кровавые и жестокие убийства, умные, но до некоторого момента беспомощные детективы, которые вынуждены идти по следам убийцы, не в силах его обогнать, предугадать его следующий шаг, и, конечно же сюжетные повороты как на американских горках, аж дух захватывает.
Но почему же всего 3 звездочки? По одной звезде сняла за 2 огромных рояля в кустах. Хотя один из них и вовсе тянет на Deus ex machina. Оба косяка книги и автора спойлерные, хотя только один из них влияет на детективную линию сюжета, но все равно все прикроем катом.
Спойлер №1. Любовная линия.

Спойлер №2. Deus ex machina.

Донато Каррізі "Підказувач"

"Бог мовчить. А диявол нашіптує…"

Цією цитатою можна охопити весь сюжет книги.
Книга динамічна. Дуже. Готуйтесь до того що кожен розділ це несамовитий потік інформації, це дії, це насичена робота вашого мозку, який намагається встигнути за розвитком подій, не впустивши найменшої деталі.
Тут важливе все.
Але не варто хвилюватись що від цього книга важка. Автор пише легко і зрозуміло. Попри те що сам він криміналіст і все що він описує має реальний підгрунт, подає інформацію він доступно. Зрозуміє кожен.
До того ж це цікаво читати. Можливо не кожен проковтне стільки деталей по місцю злочину. Тут немає пом'якшень в описі вбивства як з фізичної так і з психологічної сторін. Тут описується все так як воно є …
Не кожному до вподоби залізти в голову злочинцю, перетягти на себе його шкіру.
Сюжет полягає у тому що поліція знаходить закопаними п’ять … шість рук маленьких дівчат від восьми до чотирнадцяти років. П'ять рук ідентифікували, а шоста залишається загадкою. Поліція заходить в глухий кут. Збирається ціла криміналістична група, куди запрошують нашу головну героїню Мілу Васкес - експерта в області пошуку зниклих дітей.
У дівчини щось на кшалт інтуїції, або чуття на подібні справи. Вона не розуміє вбивць, не читає їх як криміналісти. Вона зосереджена не на вбивці, а на жертві.
Ітак, з цього місця і починається основний сюжет книги.
Далі все схоже на принцип матрьошки. Ти відкриваєш одну, а всередині ще одна, а потім ще одна. І так далі…
Тут не одна історія. Їх тут декілька, але всі вони пов'язані між собою. Всі вони приведуть до чогось одного. Точніше до когось одного.
І тоді то ви і зустрінетесь з тим чим ім'ям названу книгу .
Маріонетка завжди має того хто смикає її за ниточки. На кого з них лягає відповідальність за скоєне: на того чи руки в крові, чи на того хто був мозком скоєного? Чи відповідальність одинакового лягає на обох?
Головній героїні доводиться стикатись з подібним на протязі книги, а паралельно з тим боротись з власними внутрішніми проблемами.
Були в книзі повороти які я геть не очікувала, і прочитавши їх, а просто на якусь мить відкладала книгу і намагалась переварити прочитане.
В одну мить ти думаєш що контролюєш текст і розумієш що відбувається, а в іншу - бац…. І нічого ти насправді не розумієш.
Були моменти від яких мурашки по шкірі, попри те що я геть не вразлива людина. Але я жодного разу не заскучала.
Книга викличе у вас шквал емоцій будь то огида чи захоплення. Можливо ви навіть захочете після неї почитати щось легке, щоб відпочити від тої пасмурності і жорстокості яку ви можете в ній зустріти. Або ж ви тут же вхопитесь за наступну частину трилогії, як це зробила я. Але ви точно не залишитесь байдужими