Месопотамія

Тому що кожна дорога - це наші радість і втома,
тому що кожна зупинка - це наші тиша й самотність,
тому що ми завжди знаємо, хто нас чекає вдома,
знаємо, що таке відданість і що таке незворотність.

Кожному з нас буде що розповісти по смерті,
хоча жоден із нас не вірить в її можливість.
Небо нам нагріває наші куртки подерті.
Я маю серце - і саме тому розумію його важливість.

Я мою голос - і саме тому вмію порозумітись,
і ця дорога насправді може бути легкою,
бо над нею завжди висить теплий місяць,
і його завжди можна торкнутись рукою.

І тому ми будуємо цю дорогу з тиші та глею,
протягуємо її, ніби нитку, лишаємо за собою,
між голосом і мовчанням, між небесами й землею,
між темрявою і світлом, між забуттям і любов*ю.

Смерть є, - не погодився з ним Лука. – І ви навіть не уявляєте, як близько вона від нас. Річ не в цьому. Ні наша смерть, ні наше зникнення, ні наш перехід до царства мертвих не мають жодного значення з огляду на їхню неминучість. Ні справді, смішно не приймати місячні цикли. Смішно не погоджуватися з напрямком руху річок. Їх слід сприймати як даність і сприймати спокійно, як усе невідворотне. Єдине, що по-справжньому має вагу, - це наша закоханість, любов, яку ми в собі тримаємо, яку ми носимо при собі, з якою ми живемо. Адже ти ніколи не знаєш, скільки тобі її відпущено, скільки її в тебе є, скільки її на тебе чекає. Знаходити її –радість, втрачати її – прикрість і нещастя.

А ваші жінки, — запитала вона в Боба, — вони які? Наші жінки, — відповів їй на це Боб, — мають одну дивну властивість: вони вагітніють поза сексом. Як це? — не зрозуміла вона. Так, — підтвердив Боб, — вони запліднюються, мов квіти: вітром і сонячним промінням. Вони використовують для цього бджіл і метеликів, вони підставляються навесні сонцю та місячному сяйву й несуть вій тяж легко й радісно, ніби нове знання, отримане у вищий школі. Ну а секс? — не зрозуміла вона. А секс, — пояснив Боб, — вони сприймають як найвищий вияв своєї любові, як найтоншу межу своєї прив’язаності, за яку так страшно заступити, але від якої так важко відмовитись. Вони виростають заради того, аби любити, виховуються заради того, готуються до великої пори кохання й відданості, до щемкої залежності від очікувань та розставань. Чоловіки знають про це й теж готуються до того, що їм доведеться в їхньому житті мати справу з жінками, ніжність яких є невичерпною, а пристрасть — некерованою. Там, де я живу, — сказав він, — стільки любові, що чоловікам немає сенсу кидати своїх жінок: усе одно рано чи пізно вони закохуються в них знову. Кому потрібні зайві рухи?
— Послухай, — перепитала вона, — а ти точно не на наркотиках?