Ґудзик

Чудова душевна книга з тонкими психологічними дилеммами головних героїв, одвічними філософськими питаннями, цікавим сюжетом, любовними "трикутниками" та чудовими описами природи. Так гарно в автора виходить писати не тільки про кохання і стосунки між людьми, а й про кольори світанку, яблук на деревах, запахи лісу, затишної домівки... Читаєш і аж наче у повітрі духмяно пахне різнотрав`ям або сушеними фруктами у бабусі вдома) Мова твору така невимушена, чиста, що нагадує мені прозорий струмок, через поверхню якого можна роздивитися у всіх подробицях те, що скрито від людських очей, допоки не схилишся над водою...
Сподобалося й те, що є в романі і алюзії на цікаві твори геніїв від літератури. Завдяки пані Ірен, мені хочеться не тільки прочитати продовження "Гудзика", а й поринути у світ Чехова, Фаулза та інших митців.
Рада, що подруга порекомендувала мені цю чудову книгу!

Вивести з даного роману якийсь бодай один повчальний висновок, мабуть, не зможу. Не знаю чи вчить цей твір чогось взагалі. Чим він однозначно є, так це витвором мистецтва. А завданням витвору мистецтва, перш за все, є надання естетичного задоволення особі, яка його сприймає.

Жінка із цигаркою, яку зустрів герой даного роману, неначе примара як для нього самого, так і для мене, як читача, скуйовдила звивини мозку, витягла душу, розтрусила її та впхнула назад – в її тимчасове сховище. Відчуття дещо дивні: прояснення поєднане з розгубленістю, відчуття спокою із незадоволеністю… Щось, що можна відчути, однак навряд чи пояснити.

Ця зустріч створила певну фантасмагоричну, як і здалося герою твору, атмосферу, що повільно, шепочучи, однак невблаганно обплітає й читача.

Той вогник та дим від цигарки, який давав підказки та не смів більшого… та постать, яка повелівала вогнем й димом… усе те поєднання та зустріч, наче нагадує, що навкруги всіх нас, чимало перспектив зануритись у щось значно більш глибоке ніж буденне життя. Треба лише потрапивши у відповідну обставину, відкритись цьому, не злякатись та відчути цю мить. Відразу згадуєш щось подібне із свого життя: щось що вже сталося, або те, що могло статися. Такі події мають бути у пам’яті кожного. Нехай і різного масштабу.

Провідником у той, інший вимір може бути будь-що: зненацька почута мелодія чи навіть просто шум; побачена якась рослина, тварина чи неживий предмет; людина на яку впав погляд тощо. Однак найнадійнішим і небезпечним, тим, що «торкне», користуючь наркоманською термінологією, є незаплановане знайомство (нехай навіть без слів, а лиш через погляд, ба навіть краще, аби без слів) з особою протилежної статті (якщо ми говоримо про гетеросексуалів). Впевнений, що свої «п’ять копійок» у це вставив би Фройд. Це відчуття може як дарувати крила, так і вбити в землю. Воно небезпечне, однак дуже привабливе. Це не любов. Це якесь серцеве стихійне лихо.

Якщо все написано мною занадто «туманно», то як я вже казав, це «щось, що можна відчути, однак навряд чи пояснити». Мабуть тому, даному роману так пасує визначення «витвір мистецтва».

Это очень наивная книга. В ней царят нешуточные страсти, приписываемые взрослым людям. Но так чувствовать и так поступать могут только люди юные и неопытные. И дело не в сохраненной юности души, но в инфантильности.
Но при всем при том это очень приятная и атмосферная книга. В ней куча сюжетных поворотов, увлекающих за собой. И даже если не очень веришь героям, то следишь за ними все же с немалым интересом.
Кроме того, это книга на украинском. А я очень люблю книги современных украинских авторов, которые во время написания произведения думали об обычном читателе, ценящем сюжет, а не только потоки мыслей-эмоций.
Потому рекомендую, чтобы расслабиться, если устали от серьезной литературы.

Это история о том, как даже такая маленькая деталь, как пуговка, может изменить всё...
⠀
Не ожидала, что мне может так понравится любовная драма. Глубоко чувствующие герои, красивые пейзажи, ясный идейный посыл.
⠀
Читая, понимала и пропускала через себя каждую эмоцию. И пусть местами казалось, что история черезчур пропитана юношеским максимализмом, который герои не смогли перерасти, все равно книга увлекла.
⠀
А главное, что очень хочется сразу же взяться за продолжение!
⠀
Интересные факты:
⠀
－ в 2005 году роман был отмечен первой премией на конкурсе «Коронация слова»;
⠀
－ в 2008 году вышла в свет экранизация, режиссером которой стал Владимир Тихий.

Знаєте,буває так,що коли книгу дуже хвалять,розрекламовують,добре відгукуються стається так, що ти береш читаєш,а аж такого враження,яке ти собі малюєш про долю книжки і яке писали читачі на форумах,блогах ну просто немає.Думаєш, і що тут такого є, що викликає ажіотж серед читачів!? З "Гудзиком" в мене все вийшло навпаки.
Раніше я багато чула про цей роман і про те, що він вартий уваги.Читачі відгукувались із захватом і гарним враженням.Я собі більш-менш теж уявляла,що книга має бути хорошою,бо це ж Роздобудько! і тимбільше швидше була знайома з її авторським пером.Але ця книга перевернула всі мої очікування і сподівння.Я не могла навіть і близько уявити, що вона буде настільки чудовою, що забере у мене півночі і другу півночі мені захочеться взяти і одразу прочитати продовження.Це найкраще, що я читала в Роздобудько.Це те,що я давно хотіла прочитати і не знаходила в інших книжках.
Влучні цитати,гарний опис простих речей, приємний і простий стиль написання.Все є:)
Протягом читання поступово думала, що може відбутися з героями,прораховувала як все могло скластися,ну таке вже вимальовувала, де в мене ті герої тільки не були...Одним словом цікавість брала своє- чим же закінчиться все!?Проте сюжетні лінії Роздобудько зобразила з такою інтригою, що навіть би не здогадалась, що буде така кінцівка.
Для себе почерпнула важливий урок: треба дякувати за те, що настало для тебе сьогодні, за те хто в ньому є і що в ньому є.