Дожити до весни

В романі української письменниці Надії Гуменюк витриманий тонкий баланс. Сюжетні лінії переплетені майстерно, діалектизми змальовують колорит місцевості і характерів, занурення в історію не перевантажує сприйняття, описи природи образно передають не лише фон, а й атмосферу. У книзі використовується прийом персоніфікації неживого предмета, котрий стає його душею, червоною лінією розповіді. Детективна складова додає інтриги і динамізму. Деталі вплетені гармонійно і чуттєво. Все в романі має міру і значення. Книга складається з трьох розділів, кожен з яких названо новим жіночим іменем. Але всі вони поєднані в одне ціле талановитою письменницею. “Дожити до весни” захоплює з першої сторінки і тримає до останньої. “Анна. Життя як детектив”. Книга починається різким поворотом у житті головної героїні. Його ламають, безжально калічать. За що? Юна дівчина зрозуміти поки не може. В читача виникає багато питань, відповіді на які розкриваються поступово. Сучасність переплітається з минулим. Адже це не просто історія однієї героїні, а цілого роду: їхні драми, втрати, війни і кохання. А розповідь цю веде скрипка! Вона має особливе звучання, червоний колір і жіночності душу. Одного разу закохавшись в молодого скрипаля, вона навіки зберігає вірність його нащадкам, впізнає його пальці в доторках наступних поколінь. “Червона панна”, як прозвали інструмент, виступає символом роду, а часом і причиною драматичних поворотів. “Єва. Життя як драма” В цьому розділі сучасники знову можуть зануритися в атмосферу, коли все, не відповідне соціалістичному реалізмові, піддавалися нещадній критиці. Коли митців принижували, ламали, заганяли в глухий кут. Перевиховання підлягали всі, хто бодай трохи відрізнявся, виінакшувався. Життя головної героїні теж зачіпила ця хвиля. Проте складається враження, що найбільшим розчаруванням її життя є невиправдані надії. Вона так і не стала тою, ким мріяла з дитинства, кохання її життя нерозділене, поговорити про наболіле навіть немає з ким. І в цій журналістці, котра прагне по совісті виконувати роботу, можна вгадати себе. В її прозаїчній буденності. В тому, як усе, що вона плекала роками, швидко руйнується. Але в неї ще є ціль. “Анабель. Життя як перезавантаження” Третій розділ починається історією вовка і є найбільш чутливим моментом книги. Проймає до сліз. Вовки обирають пару на все життя. Вовчиці ніколи не кидають дітей. Вони пам'ятають людей, з якими зустрічалися, навіть якщо це було ще в дитинстві. Нарешті всі ниточки починають сплітатися в одну виразну картину. Головна героїня проводить своє розслідування. Читач з цікавістю слідкує за розвитком подій і думок. Роман доповнюється новими барвами. Зимовий хутір в лісі. Незаконна вирубка дерев. Втручання в корупційну систему і покарання за це. Навіть коли основна інтрига книги розв'язана, історією не відпускає. До останніх сторінок невідомо, завершиться вона трагічно чи щасливо. Але в її кінці обов'язково з'явиться голос “червоної панни”.