У пущі

Річард

(прислухається, як тихшає хода Джонатана надворі, далі сідає в кінці стола)

Який я одинокий, боже правий! Що ж, я досяг, чого хотів, – я вільний. Розбив усі кайдани свого серця і серце вкупі з ними. Так, я вільний. Нема у тьмі ні впину, ні дороги, нема й мети… До краю доборовся… Невже тепер, як переміг я все, мене самого переможе туга? Ні, те, для чого я всього відрікся, нехай мене рятує. Іскро божа! Спалила ти мені оселю рідну, тепер світи для мене на чужині, багаттям хатнім стань.

Я бачу, тут в новому краю треба хащів розчистити вперед чимало а потім вже розпалювать багаття...