Ну от і в українській літературі з'явився твір про втрачене покоління. Про четвірку друзів, молодих хлопців. У той час, коли їхні однолітки звичайно вперше закохуються, пізнають світ, вчаться взаємодіяти з ним і шукають свого місця, вони воювали. Вони йшли на уп'ятеро більшу армію і перемагали. Вони ризикували життям заради спільної мети. У них в крові - гарячка бою. В головах - лунають військові команди. Вони - зранені, але не переможені бійці революції, у них болять старі рани, і вони не вміють існувати у мирний час. Бо все, що вони знають - війна. Все, що вони вміють - самовіддано битися. А в мирний час їм нудно. І яка це, мабуть, мука: славетному партизанському командирові, маршалові кіннотників та іншим кожного дня від гудка до гудка копирсатися у вугіллі, а під час обіду слухати по радіо думу про самих себе.
5 понравилось
