А коли ви перестали втікати? Птаха вже давно застряг. Застряг між безрозсудливою яскравою молодістю та відповідальністю дорослого життя. Він ламається зсередини, поволі з'їдає себе щоразу, як бачить на картах розв'язки африканських шляхів. Вимучений нереалізацією мрій і неприйняттям статевої фізіології. Заслабкий фізично для своїх 27ми. Заслабкий морально для своїх 27ми. Заслабкий для відповідальності за родину і дитя, що народжується здатним перекреслити залишок життя родини своєю вродженою вадою. Це роман страждання і катарсису, прийняття низького і високого себе, втечі до алкоголю і затишку чужої вагіни, до темної оселі, де ніхто не знайде. Це роман перевірки меж падіння, глибини морального дна. Момент прийняття відповідальності - мов момент одкровення й повної перебудови. Момент зміни. Момент, коли з відкритим забралом світ видається не таким і жахливим. Нарешті приходить час, коли підліткове прізвисько "Птаха" більше не личить цьому дорослому чоловікові.
Я ненавиділа і розуміла Птаху. Я разом з ним перевіряла, чи здатна я на останні кроки, чи здатна я проклясти себе, лише б не прийняти проблем світу. Книга важкенька, задумлива, неприємна. Питання неприємні постають. Читайте. Що ж би обрали ви?
3 понравилось
