Цитаты из книги Девочки

Я, ук і кожен підліток, вірила в абсолютну правильність і перевагу своєї любові.

Логічність того дня ховалася за завісою непорозуміння, певним чином утворюючи сутінки.

Я заздрила такій підтримці, коли хтось міг з'єднати порожні часточки твого життя в єдине ціле так, щоб ти міг відчути, що під тобою сітка, яка й далі сплітається щодня.

Кожен може любити, може переступити через лайно, але так бігато речей стають нам на заваді.

Найбільше лякає те, що неможливо визначити причину, момент, коли все зміниться.

Бути зовсім юною означало, що від тебе ніхти нічого не очікує

Думаю, це було нашаю помилкою. Однією з багатьох помилок. Вірити, що хлопці живуть за логіко, яку ми могли б коли-небудь збагнути. Вірити, що за підсвідомими імпульсами їхні дії приховують якесь значення.

Згодом я зрозумію: якою безпристрасною і скупою була наша любов, що поширювала звукові імпульси по всьому всесвіту, сподіваючись знайти того, хто б уособив наші бажання.

Життя - це кімната для очікування, у якій ти чекаєш, доки тебе хтось помітить

Вона, безперечно, була глибоко переконана, що в житті відбувається лише так, як відбувається на її власному досвіді. Неначе є лише єдиний можливий шлях перебігу поді, неначе роки ведуть тебе коридоромдо кімнати, у якій на тебе чекає твоє незмінне я - незріле, готове до розкриття. Іноді так сумно усвідомлювати, що ти ніколи там не був. Що ти прожив усе життя, швидко пронісшись поверхнею, а роки минали, не знаючи щастя.

Як сильно люди хотіли цього - знати, що їхнє життя вирувало, що колишня особистість досі існує всередині них.

Саме приємніть і була важливою, оскільки магічний трюк з невидимістю був можливим, лише коли здавалося, що все так, як і має бути

Когда я наконец, уже став взрослой, посмотрела этот фильм, меня поразила осязаемая невинность постельных сцен. Аккуратный бугорок жира над лобковыми волосами актрисы. Как она смеялась, прижимая голову капитана к миленьким, висящим грудям. Это была добродушная похабщина, эротика, где было место и веселью. Не то что фильмы, которые пошли потом, когда девочки морщатся и ноги у них безжизненно болтаются.

Видно было, что эта затруднительная, новая для нее ситуация потрясла ее до глубины души. Раньше у нее никогда не было проблем с дочерью, та всегда беспрекословно делала, что ей велят, аккуратная, самодостаточная девочка, прямо как те рыбки, которые еще сами свои аквариумы чистят. И с чего бы ей ждать чего-то иного, с чего бы вообще думать, что такое может случиться?

я только следовала заданному образцу — на меня наклеили опрятный ярлычок “Девочка”, мне определили цену. В этой понятности моего предназначения было даже что-то утешительное, пусть даже я сама этого стыдилась. Я не знала, что можно было надеяться на большее.

Наверное, я выискивала в себе злобу, чтобы этой напускной храбростью, этими небрежными мыслями о Сюзанне заглушить печаль. Ну был у меня секс — и что? Велика важность, просто отправление организма. Как еда, нечто механическое, доступное каждому. Зато сколько ханжеских, ванильных просьб подождать, преподнести себя в дар будущем мужу — и сколько облегчения в том, каким безыскусным оказался сам процесс.

Я не сразу собралась, не сразу припомнила, что за чем происходило. “Вновь обратиться” — вот как обычно пишут в статьях, приуроченных к годовщине убийства. “А мы вновь обратимся к кошмару на Эджуотер-роуд”, словно это такое единичное событие, которое можно убрать в коробку и снова достать. Как будто я сотни раз не замирала, завидев призраки Сюзанны на улицах, на задних планах в кино.

Наша любов одне до одного безмежна, а увесь всесвіт - притулок для ночівлі.

Само её присутствие сдерживало все мои страхи. Как у ребенка, который верит, что чудища отступят, если мать посидит у его кроватки. У ребенка, который не видит, что мать тоже напугана. Что она ничем не может ему помочь — только закрыть его своим слабым телом.