Энн в Эвонли

У пані Лінд поради - мов перець: у малих кількостях добрі, а в тих, що вона видає - геть нестерпні.

«Часом я думаю, що друзів мати не варто. Усі вони йдуть із твого життя, лишаючи по собі тільки рану, що болить сильніше за порожнечу, котра була до їхньої появи».

«… Енн верталася з узбережжя… понад Озером Осяйних Вод, котре людям, позбавленим уяви, було відоме як ставок Баррі».

«… тут, у лісі, я уявляю зовсім інше – що я дріада й живу в старій сосні, чи маленький бурий ельф-лісовичок із парасолькою з пошерхлого листка. Берізка, яку я поцілувала, - це моя сестра. І хоч вона – рослина, а я – дівчина, то невелика різниця».

«Деві не мав журби, котрої не могло би розвіяти сливове варення».

«- … Енн, я дуже страшно голодний, ти не уявляєш наскільки.

• Зараз дам тобі хліба з маслом. <…>
• Але я голодний не до хліба з маслом, - невдоволено відказав Деві. – Я голодний до сливового пирога».

«… руками скубу птицю, а в уяві блукаю Чумацьким Шляхом».

Ее советы совсем как перец: хороши в малых дозах, но обжигают в тех, которые она предлагает.

Странные люди всегда прежде всего интересные, независимо от остальных их качеств.

Людям полезно, когда им приходится делать то, что им не нравится...в умеренных количествах.