Энн в Эвонли

Разве ты не знаешь, что только очень глупые люди все время говорят разумно и дельно?

Людей, которые непохожи на других, всегда называют странными. (Лаванда)

«Старий лад поступався місцем новому, - думала Енн із легким смутком, що оселився в її серці поряд зі щастям і радістю.

• Зміни – то не завжди приємно, але геть завжди цікаво, - замислено мовив пан Гаррісон. – Двох років достатньо, щоб усе лишалося без змін. Коли довше – воно мохом береться».

« - <…> У Майри Джилліс було до весілля тридцять вишитих серветок, і я хочу мати стільки ж.

• Так, не можна вести господарство, коли маєш усього тридцять шість серветок, - мовила Енн серйозно, проте в очах її спалахнув пустотливий вогник».

«… розбите серце – то геть не так жахливо, як може здатися із книжок. Воно схоже на хворий зуб, хоча це й неромантичне порівняння. Часом він болить нестерпно. І вночі не можеш заснути… а поміж тим можна тішитися життям, мріями, відлуннями й цукерками – так, мовби нічого й не було».

«… люди неминуче приносять погані звістки, коли стверджують, ніби це обов’язок їх примушує щось тобі повідомити… Чому вони не почуваються зобов’язаними казати приємні речі?»

«Добре в цьому світі те, що тут завжди наставатимуть нові весни».

«[Пані Лінд] Казала, що як чекаєш приємного, то неодмінно так чи інакше розчаруєшся. Може, це й правда, та й у цьому є щось хороше. Прикрощі теж не завжди виправдовують очікування, і майже щоразу все виявляється значно краще, ніж можна було сподіватися».

«- … Тобі щастить на пригоди, Енн.

• Декому це вдається заввиграшки, - безтурботно відказала Енн. – Цей дар або є в людини, або його нема».

Надо жить так, чтобы твое имя звучало прекрасно. Чтобы оно напоминало людям о чем-то очень хорошем.