Диво

"...щоб усвідомити з трагічною остаточністю жорстоку істину війни: місто не твоє, собор не твій, святині не твої, нічого твого тут немає, а отже, немає й тебе, бо існуєш ти, тільки допоки володієш своєю землею, своїми містами, своїми святинями, своєю батьківщиною й дідизною."

Але хто хоче жити, повинен перемагати.

Все можна змінити: доми, одягачку, воям дати іншу зброю, напхати пельку заморськими наїдками й напитками, та душу народові не виймеш, не вставиш йому іншу, чужу.

В часи жорстокі, при владі твердій зникає мудрість, переводяться науки, художества, лишаються тільки дурні. Вони завжди плодяться там, де пригнічується воля. Для свободи ж дурні не потрібні.

Правда же милостивой не бывает. Она твердая и жестокая.

Никогда не следует спешить к беде, а тем более искать ее, она сама найдет тебя быстро и беспощадно.

Если долго всматриваться в один и тот же предмет, то перестаешь его видеть, думаешь совершенно о другом или вовсе ни о чем не думаешь, ощущаешь неспособность твоего мозга к самому маленькому усилию, превращаешься в точно такой же неживой предмет, как и тот, который находится перед тобой.

Бо що є мистецтво? Це могутній голос народу, що лунає з уст вибраних умільців.

людині завжди хочеться сподіватися ліпшого і не вірить вона в смерть навіть тоді, коли стоїть у ямі або під зашморгом шибениці.

Та пам'ять життя дається людині не з першим її криком,а згодом, вона виникає в тобі, мов струс, наче вибух, і своє буття на землі ти відлічуєш з тої хвилі".