Шенгенская история

<p>21 декабря 2007 года в полночь Литва присоединилась к Шенгенскому пространству. В эту ночь три молодые пары, подружившиеся на рок-фестивале, собрались на хуторе Пиенагалис, чтобы отметить «Шенгенскую ночь» и поделиться друг с другом планами на будущее. Ингрида и Клаудиюс говорили о своем переезде в Лондон, Андрюс и Барбора собирались в Париж, а Рената и Витас – в Италию. Они не знали и даже предположить не могли, чем им придется там заниматься. Они доверяли Европе и были уверены, что она их н...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,5

21 оценка

5
67%
4
24%
3
10%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 23Хотят прочитать 48

Рецензии

sireniti24 марта 2023 г.
Вільні люди нікуди не квапляться. Тому і спізнитися не можуть
Це історія, в якій немає ні України, ні українців. Зате є український автор, який вражає своєю майстерністю і талантом.
Це історія про пошуки кращої долі, яка чомусь в рідній країні вважаться важкою і непривабливою.
А потім ти їдеш у Європу (Америку, Азію), сьорбаєш там холодні обійми чужини, і нарешті розумієш оте трикляте: «Там добре, де нас немає.»
Хутір Піенґаліс у Литві.
Одного зимового вечора там святкують Різдво три пари молодих людей. Вони познайомилися недавно. І це перша їхня спільна зустріч за святковим столом.
Рената і Вітас, Клаудіюс і Інґрида, Барбора і Андрюс.
І сьомий учасник - старий Йонас. Це дідусь Ренати і співвласник затишного будиночку, в якому зараз п‘ють терпкий бальзам наші друзі.
Так починається неймовірна історія подорожей і пригод, феєрія почуттів і пошуку місця в житті, абсолютно неперевершена розповідь про дружбу і кохання, про пристрасть і зраду, про гарячі серця і холодні голови. І про те, що у кожного є своя доля, свій шлях, з якого важко звернути.
Кожна пара має мрію: Італія, Франція, Англія. Побувати, пожити, відчути дух Європи, можливо заснуватися десь там назавжди.
Та Йонас старий, Рената не залишить самого дідуся, а от для чотирьох інших молодиків омріяні місця стають реальністю.
Та чи чекає романтичний Париж Барбору і Андрюса? Чи готовий туманний Лондон прийняти Барбору і Клаудіюса?
Надзвичайно потужний роман. Автор дуже тонко показав відносини між молодими людьми, і те, як впливають на особисті стосунки ті, чи інші обставини: робота, заістка про вагітність, жага до грошей, бажання допомогти іншим, амбіції і кінцева мета.
Хтось сприймає життя філософськи, хтось впадає у відчай, шукають вихід зважкої ситуації, знаходять і ні, зраджують і друзів, і себе, виносять хоч і важкі, але важливі уроки.
А ще є Кукутіс. Здається, в його образі зображений сам час. Він завжди поспішає, але рідко приходить вчасно. Особливо до тих, хто потребує допомоги.
Це окремий персонаж, і з нашими героями він перетнеться в самому фіналі, як нагадування про те, що все минає на світі, і водночас часто все повторюється по колу.
Ще одна книга із флешмобу, на якій ставлю вищу пробу, і яку не побоюся рекомендувати нікому.
Ф/М 2022
5/5
Перевод.
Это история, в которой нет ни Украины, ни украинцев. Зато есть украинский автор, поражающий своим мастерством и талантом.
Это история о поисках лучшей судьбы, которая почему-то в родной стране считается тяжелой и непривлекательной.
А потом ты едешь в Европу (Америку, Азию), хлебаешь там холодные объятия чужбины, и наконец понимаешь это триклятое: «Там хорошо, где нас нет.»
Хутор Пиенгалис в Литве.
Однажды зимним вечером там празднуют Рождество три пары молодых людей. Они познакомились недавно. И это первая их совместная встреча за праздничным столом.
Рената и Витас, Клаудиус и Ингрида, Барбора и Андрюс.
И седьмой участник – старый Йонас. Это дедушка Ренаты и совладелец уютного домика, в котором сейчас пьют терпкий бальзам наши друзья.
Так начинается невероятная история путешествий и приключений, феерия чувств и поиска места в жизни, совершенно непревзойденный рассказ о дружбе и любви, о страсти и предательстве, о горячих сердцах и холодных головах. И о том, что у каждого есть своя судьба, свой путь, с которого трудно свернуть.
У каждой пары есть мечта: Италия, Франция, Англия. Побывать, пожить, почувствовать дух Европы, возможно основаться где-то там навсегда.
Но Йонас стар, Рената не оставит самого дедушку, а вот для четырех других молодых людей вожделенные места становятся реальностью.
Но ждет ли романтический Париж Барбору и Андрюса? Готов ли туманный Лондон принять Барбору и Клаудиуса?
Очень мощный роман. Автор очень тонко показал отношения между молодыми людьми, и то, как влияют на личные отношения те или иные обстоятельства: работа, известие о беременности, жажда денег, желание помочь другим, амбиции и конечная цель.Кто-то воспринимает жизнь философски, кто-то отчаивается, ищут выход из тяжелой ситуации, находят и нет, предают и друзей, и себя, извлекают хоть и тяжелые, но важные уроки.
А ещё есть Кукутис. Кажется, в его образе изображено само время. Он всегда спешит, но редко приходит вовремя. Особенно тем, кто нуждается в помощи.
Это отдельный персонаж, и с нашими героями он пересечется в самом финале, как напоминание о том, что всё проходит на свете, и часто всё повторяется по кругу.
Ещё одна книга по флешмобу, на которой ставлю высшую пробу, и которую не побоюсь рекомендовать никому.
Читать далее
19
287
Marmosik4 февраля 2024 г.
Ні це не весела історія. Життєва, по більшості так. З легким маревом містики. Але саме стільки щоб не зашкодити сюжету. Історія трьох пар, які зібралися одного разу на литовському хуторі у ніч відкриття кордонів, коли Литва увійшла до шенгенської зони. І литовці вирішили спробувати на смак який же він світ за межами їхньої країни, не так давно вигулькнувшої з-за залізної завіси срср. Одна пара обрала Париж. Романтичний грайливий веселий Париж. Але він виявився арабським, китайським, камерунським з присмаком російської книгарні, чорного трюфеля і відголосків Першої світовой війни. Мені уважко уявити скіьки років знадобиться щоб перестали гинути люди в тій місцевості де прям зараз точаться жорстокі бої і де розкидано стільки мін, що вистачить знищити півсвіту. Сто років, а земля все продовжую й продовжує виштовхувати той мотлох що німецькі й французькі солдати розкидала тут у першу світову війну. Клоун що хотів смішити дітей, а його син росте один, і не знає свого коріння. (Відступ - цікавий момент з голим пляжем у Литві, хитро й оригінально).
Друга пара обрала туманний Альбіон. Перші півроку вони не спілкувались з жодним англійцем, ось так. Індуси, пакистанці, китайці. поляку, румуни, угорці, росіяни, чехи і т.д. І жодного англійця. Наївна Інгрид, змінивши ім'я можна приміряти чужу шкуру, але стати іншою людино. не дуже впевнена. Ім'я це лише вивіска, головне це нутро, а не змінивши його нічного не вийде. кохання там не було, як не було й поваги одне до одного. У нього як на мене вийшло змінитись наперекор усьому що ставало на його шляху. Може тому що його мрії формувалися по ходу сюжету, а не в момент відправлення із країни.
Третя пара. Спочатку вони обрали одну країну, але різні міста. А потім взагалі зостались на хуторі, бо дідо, бо кров. Бо.... мабуть це і є та інтуїція яка притаманна деяким людям і яка веде їх шляхом з найменшими втратами. Яка не вберегла її матір від помилок на чужині. І можливо саме духи предків дали сили пройти їхній шлях. Ця частина була й мила, й сумна, весела й фантастична. З щасливим фіналом майже для всіх. Навіть для червоного собаки й червоного кота. Гугласа та Спамса.
І був ще Кукутіс. Втратив ногу у першій світовій війні. Перетворився на містичного охоронця потрапивших на чужині у скруту, але він завше запізнюється. Може тому що не можу вибрати кому найбільше потрібна його допомога. А можливо він повинен стати підтримкою тим хто залишився, всмоктати частину їхнього горя.
Щоб потім передати цей смуто и горе литовській землі і підживитися від тих що ніколи не вмирають.
Читать далее
18
208
Helena199617 февраля 2025 г.
Решили как-то раз три молодых пары из Литвы в поисках лучшей доли разлететься если не по миру, так по Европе: одни в Англию, другие - во Францию, а третьи мечтали об Италии. Решили - сделали ... почти все. И мы будем наблюдать за тем, как дальше складывалась их судьба и в Париже, и в Лондоне, и на хуторе не столь далеко от литовской столицы, с которого и начались все три истории. И - забегая вперед - где некоторые финишные точки столкновения и окажутся.
И еще есть история старика Кукутиса. Кукутис - это вообще герой литовского фольклора, как я после прочтения с удивлением узнала, за ним признают схожесть с русским Петрушкой, но в книге этот герой совсем не похож ни на какого Петрушку, а мне приходила в голову лишь аналогия с книгой о "Невероятных приключениях Гарольда Фрая", поскольку и он торопился успеть пешком через пол-Европы на помощь к тому, кто звал его. Но хоть аналогия и напрашивалась, ближе к концу будет понятно, что это за необходимость, которая зовет столетнего Кукутиса в дорогу, подгоняет его, и толкает его прямо в сердце.
У каждой пары своя история, и чем дальше они уходят от своего Парижа, Лондона или Италии, тем более определенной каждая история становится. И хотя ко всем трем у меня есть свои вопросы, но они все укладываются в те рамки, которыми автор обрамляет, как картину рамой, каждую историю. Мистическая составляющая, которую кто-то отметил в своем отзыве, для меня больше упирается в некое философское видение, где проступают те рельефы, которые мы в своей обычной жизни не успеваем наблюдать. И иногда обычные поиски себя и своего места в этой жизни заводят немного далековато. Не излишне далеко, а именно в ту сторону, в которую нечасто может занести.
Впрочем, начните читать этот замечательный роман, и вам постепенно все будет ясно. И может быть, даже в отношении ответов на те вопросы, которые хотела бы и я задать. Роман не грешит малым размером, ну а как вместить все, что происходило с героями. А происходит неторопливо, подталкивая каждого из них к той точке, которая и будет точкой выбора. Или точкой отсчета. Или еще какой-то точкой, которых, может быть, и немало в нашей с вами жизни, но в жизни каждого найдется несколько таких вот важных точек. И именно о них со временем мы вспоминаем. С благодарностью или принимая, как данность. А может быть, и с иными чувствами.
Читать далее
16
91

Все рецензии

Цитаты

ami0012 января 2019 г.
Вільні люди нікуди не квапляться. Тому і спізнитися не можуть. Не поспішають і частіше дивляться собі під ноги. Тому й спотикаються рідше.
1
212
ami0012 января 2019 г.
Подумалося, що бармен – найгуманніша професія. Щось на кшталт лікаря. Тобто до лікарів потрапляють уже згодом. Потрапляють ті, кому не зміг допомогти бармен. Або кому він не зміг поставити діагноз, отже, не міг і підказати, як і чим лікуватися.
0
219
ami0012 января 2019 г.
Ми живемо в світі, де вовки обідають за одним столом із зайцями, поки і тим, й іншим вистачає їжі.
Зайці добре відчувають небезпеку, бо їм треба виживати, а вовки не відчувають.
0
133