Рецензия на книгу

• 

  Marmosik4 февраля 2024 г.

  Ні це не весела історія. Життєва, по більшості так. З легким маревом містики. Але саме стільки щоб не зашкодити сюжету. Історія трьох пар, які зібралися одного разу на литовському хуторі у ніч відкриття кордонів, коли Литва увійшла до шенгенської зони. І литовці вирішили спробувати на смак який же він світ за межами їхньої країни, не так давно вигулькнувшої з-за залізної завіси срср. Одна пара обрала Париж. Романтичний грайливий веселий Париж. Але він виявився арабським, китайським, камерунським з присмаком російської книгарні, чорного трюфеля і відголосків Першої світовой війни. Мені уважко уявити скіьки років знадобиться щоб перестали гинути люди в тій місцевості де прям зараз точаться жорстокі бої і де розкидано стільки мін, що вистачить знищити півсвіту. Сто років, а земля все продовжую й продовжує виштовхувати той мотлох що німецькі й французькі солдати розкидала тут у першу світову війну. Клоун що хотів смішити дітей, а його син росте один, і не знає свого коріння. (Відступ - цікавий момент з голим пляжем у Литві, хитро й оригінально).
  Друга пара обрала туманний Альбіон. Перші півроку вони не спілкувались з жодним англійцем, ось так. Індуси, пакистанці, китайці. поляку, румуни, угорці, росіяни, чехи і т.д. І жодного англійця. Наївна Інгрид, змінивши ім'я можна приміряти чужу шкуру, але стати іншою людино. не дуже впевнена. Ім'я це лише вивіска, головне це нутро, а не змінивши його нічного не вийде. кохання там не було, як не було й поваги одне до одного. У нього як на мене вийшло змінитись наперекор усьому що ставало на його шляху. Може тому що його мрії формувалися по ходу сюжету, а не в момент відправлення із країни.

  Третя пара. Спочатку вони обрали одну країну, але різні міста. А потім взагалі зостались на хуторі, бо дідо, бо кров. Бо.... мабуть це і є та інтуїція яка притаманна деяким людям і яка веде їх шляхом з найменшими втратами. Яка не вберегла її матір від помилок на чужині. І можливо саме духи предків дали сили пройти їхній шлях. Ця частина була й мила, й сумна, весела й фантастична. З щасливим фіналом майже для всіх. Навіть для червоного собаки й червоного кота. Гугласа та Спамса.

  І був ще Кукутіс. Втратив ногу у першій світовій війні. Перетворився на містичного охоронця потрапивших на чужині у скруту, але він завше запізнюється. Може тому що не можу вибрати кому найбільше потрібна його допомога. А можливо він повинен стати підтримкою тим хто залишився, всмоктати частину їхнього горя.

  Щоб потім передати цей смуто и горе литовській землі і підживитися від тих що ніколи не вмирають.

  18

  208