Зів'яле листя

(Укр.) Як вже потягнуло мене на вітчизняну класику, то вирішила я зі славнозвісної тріяди вибрати саме пана Івана. Бо з паном Тарасом в мене з дитинства теплі приязні відносини, від пані Лесі я загалом у захваті, а ось пан Іван мене якось не дуже завжди чіпляв. Ні з «Захара...», ні з «Борислава...» майже нічого не пам'ятаю, хоча розбудіть мене опівночі, то «Вічного революціонера» я вам розповім майже повністю, ще й «Каменярів» згадаю.

Отож вирішила трохи заповнити прогалини та почитати Франка ліричного. Почала і чомусь зразу пізніший його вірш згадався, у якому він гнівно запитує: «Який же я у біса декадент?» І не дарма. Сучасники Автора якраз за цю збірочку його декадентом і обзивали. Бо бач, дуже вже вона песимізмом просякнута, смутком та тугою віє від неї. Як на мене, вони таки мали рацію.

Процитую BonesChapatti : «Збірка "Зів'яле листя"написана у формі містифікованого щоденника самогубця, який вкоротив собі віку через нерозділене кохання.... Якщо на початку твору, ліричний герой ще має надію на взаємне почуття, то в другому і третьому жмутках ми можемо спостерігати весь розпач сердешного закоханого». Так, у першій частині, «Першому жмутку» ліричнийгерой знайомиться з дівчиною, і настільки в нього від неї «памороки забило», що спочатку він починає нести їй якусь ахінею

А коли дівчина ясно дала йому зрозуміти, що "Не надійся нічого!", то ГГ все ж продовжує їй докучати: «Круг тебе все снувався». Хлопа звісно жалко, але ж якщо б все в нього вийшло, хіба б почули б ми: «ОЙ ТИ,ДІВЧИНО, З ГОРІХА ЗЕРНЯ...» чи «ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ У СНІ?» та інші вірші із «Другого жмутка», як на мене найкращого в збірці. Вони хоч і журливі, але світлі, на відміну від «Третього жмутку», похмурого, справді декадентського, добряче просякнутого суїцидальними думками.

Загалом, дуже сильна лірика за виключенням декількох, на мій смак, дещо кострубатих віршів з «Першого жмутку». А як виявляється поет майстерно міг прокльони класти! Знімаю капелюха...

(Рус.) Если уж потянуло меня на родную классику, то решила я из прославленной триады выбрать именно пана Ивана. Потому что с паном Тарасом у меня с раннего детства теплые и приятные отношения, от пани Леси я вообще в полном восторге, а вот пан Иван меня как-то не очень всегда трогал. Ни из «Захара...», ни из «Борислава...» я почти ничего не помню. Хотя разбудите меня в полночь, и я вам «Вічного революціонера» расскажу почти полностью, еще и «Каменярів» вспомню.

Так что решила я немного заполнить пробелы и почитать Франка лирического. Начала и сразу более поздний его стих вспомнился, в котором он гневно спрашивает: «Який же я у біса декадент?» И не зря. Современники Автора как раз за этот сборничек его декадентом и обзывали. Видите ли, очень уж он пессимизмом пропитан, грустью и тоской веет от него. Как по мне, они были правы.

Процитирую BonesChapatti : «Збірка "Зів'яле листя" написана у формі містифікованого щоденника самогубця, який вкоротив собі віку через нерозділене кохання.... Якщо на початку твору, ліричний герой ще має надію на взаємне почуття, то в другому і третьому жмутках ми можемо спостерігати весь розпач сердешного закоханого». Да, в первой части, «Першому жмутку» лирический герой знакомится с девушкой, и настолько у него от неё «мозги вынесло»,что вначале он начинает нести ей какую-то ахинею

А когда девушка ясно дала ему понять, что "Не надійся нічого!", то ГГ все равно продолжает ей докучать: «Круг тебе все снувався». Хлопца, конечно, жалко, но если бы у нього всё получилось, разве бы услышали мы: «ОЙ ТИ, ДІВЧИНО, З ГОРІХА ЗЕРНЯ...» или «ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ У СНІ?», и другие стихи из «Другого жмутка», как по мне, лучшего в сборнике. Они хоть и грустные, но светлые, в отличие от «Третього жмутку», хмурого, реально декадентского, весьма пропитанного суицидальними мыслями.

В целом, очень сильная лирика за исключением нескольких, на мой вкус, немного корявеньких стихов из «Першого жмутку». А как, оказывается, поэт мастерски мог проклинать! Снимаю шляпу...

В Украине нет, наверное, человека, который бы не знал эту песню. Я сама очень долгое время думала, что слова это песни - народные. Ан нет! Я была приятно удивлена, когда узнала, что автор этих строк - Иван Франко. Да-да! Тот самый, что написал "Захар Беркут" и "Каменярі".
В своих поэзиях Франко нежен и влюблен.
И я люблю вот такого Франка! Такого, у которого стихи - как народные песни, протяжные, чувственные, трогающие за душу.

Збірка "Зів'яле листя" написана у формі містифікованого щоденника самогубця, який вкоротив собі віку через нерозділене кохання. Збірка складається з трьох "жмутків", кожен з яких має власну настроєвість. Якщо на початку твору, ліричний герой ще має надію на взаємне почуття, то в другому і третьому жмутках ми можемо спостерігати весь розпач сердешного закоханого. Щодо лірики - що ж тут казати. Класика не піддається критиці. Хто в Україні краще Франка писав вірші? Хіба що Тичина. І то лише в пору ранньої юності. Вважаю, що кожен поціновувач поезії зобов'язаний ознайомитися зі збіркою. Не читав "Зів'яле листя" - значить взагалі вірші не читав.

Лирику Франка в школе дают гораздо позже его "основных произведений", хотя как по мне - именно за нее его в первую очередь нужно любить и ценить. На его стихи написано много песен - и действительно удивляешься, когда оказывается что у текста есть автор - настолько они в голове уже ассоциируются с народными.
Глубокое чувство, бесконечная нежность - насколько я не фанат поэзии, настолько невозможно читать эту книгу спокойно.