Десять негритят

Другою на рахунку 2018-го і другою в знаймостві з творчим доробком королеви детективу стала "І не лишилось жодного". Ставлення до тітоньки Агати в мене доволі двояке. Сюжети у письменниці цікаві, але от реалізація персонажів бажає кращого. Але - то лише на мою скромну, суб'єктивну думку.
З приводу роману, то певна, що так чи інакше, багато люду знайомо з цією історією, але під іншою назвою - "Десять негренят", адже навіть ті, хто не читав, ймовірно переглядали одну з багатьох екранізацій.
Вже майже на початку книги місіс Крісті розкриває причину ряду вбивств, які чекають гостей славнозвісного Солдатського острова, який для десяти людей перетворюється на своєрідне тюремне ув'язнення перед винесенням смертного вироку, адже кожен з десяти ніс відповідальність, пряму чи опосередковану, за загибель іншої людини. І так само, як загнаний у пастку звір чи то пак злочинець, хтось з персонажів намагається змагатись з тією небезкою, яка вже накинула на його шию зашморг і мокрими, крижаними пальцями сильніше стягує мотузку, хтось панікує, впадає в істерику, хтось тягнеться по "рятівну" соломинку заперечення, а хтось просто змиряється і приймає спокуту з повним умиротворенням.
Коли вже спочатку відомо за які гріхи десять наших "солдатиків" спіткала біда і навіть те, в який спосіб вони помруть, головною інтригою залишається - хто ж вирішив їх покарати і чому саме їх, адже крім факту вбивств, цих людей ніщо між собою не пов'язує. Перший пункт, на мою думку, виявився передбачуваним, вже навіть з огляду на те, ким був даний персонаж, а от з другим вже було цікавіше. Та про це я говорити не буду, бо намагаюсь утримуватись від великих спойлерів.
Загалом, сюжет книги цікавий та й самі персонажі задумані теж на хороший лад. Але цілісна картина все ж кулягає, які і правопис Вінні Пуха. Мені не вистачило емоційності. Така ж сама претензія в мене була і до "Вбивство у «Східному експресі»". Також мені не вистачило адекватної реалізації персонажів. Чому адекватної? Тому що я вважаю, що характер персонажа має проявлятися в його діях, а не виглядати, як констатація факту з уст інших героїв роману, коли весь висновок про людину робиться на основі звичайного привітання чи якось іншої банальної фрази. Інший варіант, коли вас спершу ставлять перед фактом, наприклад, що даний персонаж вже взяв ситуацію в свої руки, всі швидко підкорилися його авторитету, а лиш потім ви вже це побачите в дії. Не знаю, як кого, а мене це дратувало.
Найкраще продуманим і найвдаліше реалізованим персонажем мені видався Філіп Ломбард. Взагалі, цей чоловік імпонував мені найбільше з усіх. Коли дев'ятеро з десяти, почувши звинувачення в свою адресу, клянуться в непричетності і вдають з себе невинних ягнят, Філіп єдиний, хто не соромиться своїх гріхів. Так, він сволота. Але принамні сволота чесна.
Підбиваючи підсумки, я так і не можу сказати, що в мене сформувалось якесь визначене відношення до романів Агати Крісті. Історії цікаві. Щось в них втримує інтригу до кінця, а щось - надто передбачувано. Персонажі чіпляють, але вони і сируваті, а їхні висновки часом не зрозуміло звідки взяті. І ще раз повторюсь, що мені не вистачило емоційності.

С самой первой страницы мозг судорожно ищет разные мелочи, зацепки, сходство, что бы ни чего не упустить. И первое и самое очевидное это детская считалочка про 10 негритят. А вот в дальнейшем трудно строить теорию, я хотела знать мнения героев, их мысли и то, что произойдет. А потом была догадка, которая оказалась верной, я не могла объяснить как этого не заметили, но идея не давала покоя, только она могла объяснить все.
Самое начало, до эпилога, происходит на острове, там 10 человек. Сам эпилог это уже Скотленд-Ярд, пытаются разобраться в ситуации на острове, но даже здесь не объясняют что произошло. А уже в самом конце, им приходит письмо с рассказом о происходившем, от убийцы.

"Десять негритят" Агата Кристи

Нереально сложно, написать рецензию и не сделать сполер. Лучше всего эту книгу читать с нуля, тогда будет нужный "вау" эффект.

Оценка: 5/5
Любимый герой: Эдуард Джордж Армстронг

Вау?
1.Книга не реально затягивает, Вы не сможете прочитать пару странички, закрыть книгу и спокойно пойти делать свои дела. Это не реально, хочется читать и читать, пока не узнаешь всю правду!

• Полное погружение в атмосферу обеспечено. Вы начинаете гадать, всех подозревать вместе с героями, но только Вам нечего переживать...
• 100000 раз Вы поменяете свое мнение во время прочтения (относительно виновности и не виновности персонажей)
• Это была спонтанная книга, захотела - прочитала, и ни капли не пожалела.

Как человек, имеющий в анамнезе почти полторы сотни (!) прочитанных книг Дарьи Аркадьевны Донцовой, могу засвидетельствовать, что это очень хороший детектив! Купленная в расчете "на отпуск" и "чтобы особо не напрягаться" в итоге не отпускала до 2-х часов ночи.

Не понимаю, как у Кристи это получается: текст очень простой, герои не сказать чтобы глубоко психологичны, но я читала не отрываясь и не смогла лечь спать, пока не узнала, кто убийца. Здесь, кстати, тоже все далеко не так очевидно. После того, как убили моего четвертого подозреваемого, я поняла, что дальше в принципе можно не угадывать. Видимо, старая байка о том, что Кристи назначает убийцу уже после того, как сам роман написан, не лишена смысла.

Книга начинается с прибытия десяти человек на маленький остров посреди моря. И в первый же вечер они узнают неприглядную правду друг о друге. Они не знакомы друг с другом, но всех их объединяет то, что некогда они стали причастны к смерти людей. Ловушка захлопнулась, начинаются смерти грешников, поиски убийцы, подозрения и обвинения. А подозревать можно любого!

Не являюсь поклонницей детективов, но недавно заново открыла для себя этот жанр. И конечно, начинать лучше с классики. Современного человека, пересмотревшего огромное количество фильмов, знакомого со множеством вариантов всевозможных сюжетных линий, сложно чем-то удивить. Но книга произвела на меня приятное впечатление.
Во время чтения невольно начинаешь перебирать в голове, кто же из героев мог такое провернуть. А сомнений нет, что это кто-то из них, так как на острове больше никого. Может даже показаться, что в происходящем присутствует какая-то мистика. Поэтому, я старалась не думать о том, кто же убийца, а просто следовать по пути повествования и получать удовольствие от процесса. Мне понравились ощущение таинственности, атмосфера загадочного острова. Понравилось, как были описаны герои, как были показаны их эмоции, внутренняя борьба, страх и понимание безысходности ситуации. И конечно, интрига, кто же все таки приговорил всех гостей этого необычного острова к смерти.
Книга читается на одном дыхании, хочется скорее добраться до разгадки. И она не разочарует!