Это новая версия страницы книги. Часть функций ещё в работе — мы добавляем их постепенно.
К старой версии страницы
Ваша оценкаЯзык:
Украинский
Возрастные ограничения:
16+
Сюжет
Головний герой - Петро П`яточкин - в 11 років вилазить на дерево і бачить там щось таке, що робить його пам`ять феноменальною. Тепер не потрібно вчитися, достатньо пробігти по діагоналі сторінку підручника, і він вже пам`ятає урок. Про свій талант хлопець нікому не розповідає, йде час. Він починає нудитися, байдикувати і одного разу помічає, що його друзі - закінчені ідіоти. Вони збираються піймати у шкільному туалеті якусь дівчину і «замацати» її. До речі, один із цих «друзів» - Фєдя. Коли дівчину вже спіймано, до туалету заходить хлопець і захищає її. Після такої поведінки колишніх друзів Петро починає замислюватись, що він тут робить і чому сюди потрапив. Виявляється, що він сам по собі. Не з крутими і не з неформалами.
Школу закінчено з золотою медаллю, що ж робити далі? Друзів нема, подружок теж. Хоча дівчата й «западають» на нього... але...
Критика
МИРУ – НАМІР!
Ігор Бондар-Терещенко
Далеко не остання надія нашої молодої літератури, майбутній бухгалтер зі Львова, а також успішний письменник Любко Дереш даремно не відстежує до кінця маркетинг з моніторингом, або хоча б дизайн власних книжок. Доречний та усміхнений Гагарін з його нового роману “Намір!” ховається десь глибоко за титулом, натомість на обкладинку винесений невідомий і через малоадекватний Малевич, нещодавно знайдений на горищі ще більш маргінальним чернівецьким художником Федірко. Ось так, без зайвої помпи й лізингу з аутсорсингом, продуманого піару і нав’язливої реклямної метушні київські “Дуліби” видали нове твориво нашого львівського вундеркінда, який допіру розплювався із львівською “Кальварією” попри поважне приписування нею Дереша до авантюрної “паневропейської” ґенерації в сучасній літературі.
Отже, про що це забойне чтиво для “мальчишек и девчонок, а также их родителей”? Мультяшний хлопчик Петрик П’яточкін з 6 “А” клясу загальноосвітньої школи у Мідних Буках нудиться на канікулах від суцільного неробства, тиняється лісом і горами й особливо не париться з приводу майбутнього життя-буття. Більше того, як і всі не обтяжені особливим сумлінням особи, подумки філософствує з потойбічними силами - майже як легендарний Вєнічка Єрофєєв у “Москві - Пєтушкі”, який домовлявся з янголами про можливість ранкового “холодного красненького”. “А що, Петре, ти взагалі знаєш?” - конструює майбутню екзаменаційну ситуацію герой “Наміру!” - А я скажу: “Знаю сімнадцятий білет, там, де про синоніми й антоніми”. - “І все?” - спитають не без утіхи. А я скажу, що мені, звісно, прикро, але чим хата багата. І поставлять мені, безталанному, а я окрилений помчу додому, наїмся сиру з трускавками і побіжу собі на скелі”.
Так би й жив собі далі наш Петрик у липкому часі й безрадісному просторі, якби одного разу не пробило його на феноменальну пам’ять. У висліді з цього він шпарить тепер напам’ять цілі сторінки з підручників, ледь глипнувши в книжку, уроків не вчить, до школи майже не ходить. А навіщо?
Загалом з таким подарунком долі Петрик мріє спочатку податися після школи в клоуни. «Буду клоуном-мнемоуном, - Чи то пак, клоніком-мнемоніком». Але поки що прогулює з приятелями уроки, “курить сигарети і бухає вино”. Але після серії невдалих любовних спроб байдужіє до навколишнього світу й заглиблюється у небезпечне болото власного “я”. “Я став вільним, але ціною свободи була самотність”, - визнає малолітній феномен.
Подальше вигнання Петрика-мнемоника в глухе село до вмираючої бабці, якій він читає наніч поминальні праці Мірчі Еліаде, сприяє хіба що його вдосконаленню у контексті медитацій про космос, вправлянь у кунг-фу та прополці городу. У сюжетному ж сенсі авторові роману це потрібно лише задля обґрунтування подальших, вже своїх власних, не приналежних героєві фантазій. Примарна тінь фабули дивним чином перелітає при тому від Петрикового покійного дідуся-професора, який ловив барабашок у власному садку і заледве не втік до Мексики, до загадкової, себто малозрозумілої історії бармена на прізвисько Юрій Гагарін. Саме він, колишній співробітник спецслужб, пудрить неокріплі мізки юному вундеркінду з Мідних Буків, що невідь як потрапив на працю до богемного львівського ганделю “Відкрите кафе”.
Не дивно, що в руслі експериментів з пам'яттю будь-які мирські утіхи видаються тепер героєві роману прісними й малозначущими: навіть зустріч з молодою художницею-абстракціоністкою з Канади на екзотичне ім’я Гоца Драла не виводить сільського Мауглі зі стану прострації. Він мріє лише про близьку вічність, себто про телепортацію у космос. І доходить думки про те, що найголовніше при цьому - розвантажити власну пам’ять (“паливо” для польоту в нікуди). А вже по тому світ сам зітре себе з власної пам'яті, наче Пелевінським глиняним кулеметом, і ти нарешті вислизнеш за межі жалюгідної свідомості такою собі пустопорожньою мнемонічною петардою.
Словом, усі безумні навколосюжетні перипетії знадобилися авторові “Наміру” лише для того, щоби повернути героя роману Петрика П’яточкіна самому собі, позбавивши його непотрібних спогадів, також свідків у фінальній сцені. Єдиним свідком і співучасником його натужних маніпуляцій стає хіба що довірливий читач, якому по прочитанню роману залишається сумнівний ментальний трофей. А саме лейтмотивна думка про те, що головне у цьому житті - не надто перейматися спогадами. Тим паче, про чужі польоти уві сні й наяву.
Загалом сьогодні будь-який твір цікавий не перерахуванням речей, бачених голодним підлітком у світі-супермаркеті, себто у романах того ж Сергія Жадана, а індивідуальними шляхами порятунку чи знищення того світу в авторській інтерпретації. Ось, наприклад, у “Намірі!” Любка Дереша, як і в будь-якому іншому його творові, важить витворення онтологічної моделі співіснування з хаосом, нове бачення застарілих проблем, з'ясування риторичних завдань, засипання постмодерністських ровів і траншей.
Що ж до розголошення таких месіянських ідей, то для справжніх ляльководів типу вищезгаданої “Кальварії”, а чи цнотливо-дебютних “Дулібів” запустити таку “модель для зборки” на читацький ринок зовсім неважко. Вони чудово знають, що музику нині роблять продюсери, мистецтво – куратори, а літературу – продавці книжок. Треба лише правильно обгорнути замовлений ринком “паневропейський” продукт, ніби як змінюючи його малоросійську сутність на модну антиглобалістику. Насправді ж, – усього лише на авторське длубання у непомірному носі власних дитячих спогадів. Мовляв, на, мір, бери! Веймір, любі друзі, а також безперечний зухенвей через таку насолоду від тексту.
Рейтинг LiveLib
- 527%
- 434%
- 329%
- 27%
- 14%
Ваша оценкаРецензии
Deli9 апреля 2020Играл с памятью - проиграл
Читать далееЭту книгу мне посоветовали ещё давно, когда у меня было обострение по теме необычных паранормальных способностей. Прочитать удалось лишь сейчас, в пору внезапного рецидива. Что ж, давно я не испытывал столь яростного желания переписать за автором вообще всё, потому что способность-то была, и наверняка, её можно даже в какой-то мере назвать необычной, но увы, книга в принципе оказалась слегка о другом, паранормальщина проходит на уровне какого-то магического реализма или типа того.
Хотя концепция любопытная: главный герой ещё в школе обнаруживает у себя дар абсолютной памяти – очень полезно, когда надо перед доской отвечать. Но он этим не ограничивается и хочет свой талант прокачать, в процессе случайно обнаружив занятные побочки в виде ложных и вымышленных воспоминаний, которые могут стать настолько реальными, что спровоцируют появление альтернативного бытия. Звучит странно и загадочно, и на самом деле я нихрена не понял, как это у него получается, потому что внятных объяснений в тексте не было. Зато невнятных – слишком уж много.
В этом вся проблема. Мне хотелось историю о чуваке, бегающем по веткам реальности с альтернативными бифуркациями, а автор написал пространный философский трактат, что мысль и намерение определяют бытие. Да, герой пару раз куда-то перемещается, проживает куски чужих жизней, но в целом это просто бытовуха биографического толка: вот он в школу ходит, вот с девушками отношения заводит, вот у него семейная обстановка, вот в деревню переехал. Потом перенёсся на другую ветку – и вот он работает, заводит новую девушку и бесконечные разговоры о метафизике. И метафизика эта с предельно убого описанной бытовухой и мистическими намёками поджаривают мозг заживо. Оно не сочетается, оно банально скучно. Концовка да, концовка взрывает, а остальное – как болото экзистенциального бреда.Под катом я расскажу, какие у меня были ожидания от сюжета и как хотелось его переписать. Может быть спойлеровато. А вы, если знаете книги с необычными способностями – посоветуйте мне их, пожалуйста, в каментах, буду очень благодарен.
У меня с самого начала возникли подозрения, что неспроста это всё – ещё когда пацаны спрятались в классе под зонтики и всех остальных нашли, а героя почему-то нет. А вдруг он стёр себя из реальности? Ведь потом, когда пошёл в военкомат, оказалось, что его нет в базах. Брат его записан, а его самого словно бы не существует. Понятно, что это было, с одной стороны, для того, чтобы у него появилась причина уехать в деревню, но хотелось чего-то большего. Я всё время ждал, что это ружьё выстрелит.
Второе-то выстрелило: когда он чуть не помер от отравления и со страха перенёсся в реальность с кафе, а потом от нового шока вернулся в деревню. Прямым текстом ничего не говорилось, но было вполне логично. И вот в конце, когда пошёл весь этот ад, и в доме два трупа, и сам дом горит, а пацан сидит невменяемый – ну самое же то! Вот сейчас он вернётся обратно, в школьные годы, под зонтик. И это будет такой эпичный ход. Не вернулся. Эпичного здесь вообще очень мало. Прямо скажем, ничего.47 понравилось
1,3K
LeRoRiYa13 апреля 2014Перша прочитана мною книга Дереша. І навіть не прочитана, а буквально та, що я з'їла за один присест. Щиро зраділа, що купила цю книжку - перевидання прекрасне й читати було неймовірно цікаво, хоча нецензурні слова в філософських роздумах здалися мені трохи недоречними. Та все ж я із задоволенням читатиму Дереша й надалі.
31 понравилось
1,6K
frozen_celestial20 октября 2011Книгу читала, щоб точно впевнитись, що твори Дереш пише явно не для мене.
Ще раз би не читала і нікому не радила.
Але для загального розвитку, щоб бути в курсі сучукліту - треба було ознайомитися)
Як то кажуть: щоб знати, що на смак це, як скислий борщ, спочатку його треба спробувати.
Особисто для мене ця книга ні про що. Хоча й згадуєтья в ній мій рідний Тернопіль, але все ж.15 понравилось
421
Цитаты
kate_knows29 июля 201012 понравилось
2,7K
Подборки с этой книгой

"... вот-вот замечено сами-знаете-где"
russischergeist
- 39 918 книг

Художественная психопатология
Virna_Grinderam
- 662 книги
Современная зарубежная проза, которую собираюсь прочитать
Anastasia246
- 3 768 книг

Книги, написанные до 25 лет (включительно)
crazzy
- 288 книг

Читай на мове. Рекомендации
Coffee_limon
- 125 книг



























