Ребекка

Скільки ж у світі людей, які постраждали та продовжують страждати через неспроможність розірвати власноруч сплетену павутину сором'язливості й замкнутості й у своїй сліпоті та безрозсудності зводять перед собою величезний перекошений мур, що заступає правду?

У порожньому будинку може бути так само самотньо, як і в переповненому готелі.

«В романах, описывающих страдания героини, обычно говорят, что «слезы украшали ее». Я взглянула в зеркальце. Со мной случилось как раз наоборот: красные глаза, распухший нос...»

"Її кроки звучали в коридорах, запах її парфумів залишався на сходах. Слуги досі виконували її накази, страви, які ми їли, були стравами, які подобалися їй. У кімнатах стояли її улюблені квіти. У шафах був її одяг, на столі - її щітки, під стільцем - її туфлі, на ліжку - її нічна сорочка. Ребекка досі була хазяйкою Мендерлея. Ребекка досі була місіс де Вінтер. "

"Оригінальні пропозиції набагато кращі. Вони більш щирі. Не такі, як у інших. Не такі, як у молодих чоловіків, які говорять нісенітниці, ймовіно, не маючи на увазі й половини з того, що кажуть. Не такі, як у молодих, які говорять так незв'язно, так пристрасно, обіцяючи неможливе."

"Він починає швидко й захоплено говорити про нісенітниці, хапаючись за будь-яку тему як за панацею від болю."

-Повторяю, выбор за тобой - или ты едешь в Америку с миссис Ван-Хоппер, или домой, в Мэндерли, со мной.
-Вы хотите сказать, вам нужна секретарша или что-нибудь в этом роде?
-Нет, я предлагаю тебе выйти за меня замуж, дурочка.

И между нам острым мечом вонзается тень...

Может быть, в Мендерли было нечто целомудренное и строгое, обособлявшее его, его нельзя было обсуждать, не боясь осквернить.

О чем он задумался? Наверное, о том, что свадебный подарок, преподнесенный мне, разрушил подарок, преподнесенный по тому же поводу Ребекке.

- Но вы не ответили на мой вопрос: согласны ли вы стать моей женой?

Даже в самых смелых моих мечтах я никогда не думала об этом. Как-то раз я вообразила, что он тяжело заболел и вызвал меня, чтобы за ним ухаживать. Дальше этого мои мечты не заходили.

Мы оба пережили страх и страдания, и надеюсь, что все страшное в нашей жизни уже позади, и теперь нам остается спокойно продолжать наш жизненный путь, находя поддержку друг в друге.

You behave more like an upstairs maid or something, not the mistress of the house at all.

I asked you to come out with me because I wanted your company. You've blotted out the past for me more than all the bright lights of Monte Carlo.

I wish there could be an invention that bottled up the memory, like perfume, and it never faded, never got stale. Then whenever I wanted to, I could uncork the bottle and live the memory all over again.

I cling to the old motto: "He travels fastest who travels alone."

Храбрость во хмелю дорого не стоит.

I always expect people to come without invitations. Life is too short to send out invitations.

If only somebody could invent how to save a memory like a perfume. To keep it in a bottle, so that it would never fade, never lose its scent. And then, when one wanted it, the bottle could be uncorked, and it would be like living the moment all over again.

Мы беседовали за столиком, он пил кофе, ел тосты и апельсин. Он говорил только о женитьбе, а о любви – ни слова.