Україна в огні

Чим ви можете покарати мене? Мене життя так покарало, що більше кари й не придумати.

Я знаю, вас ненавидять наші офіцери-вискочки, зграя розбещених матеріалістів, але треба жити й боротися во ім'я життя, хоча б...

Сила, що несла її на схід, на Вкраїну, була надзвичайна. Її несла мудра невмируща воля до життя роду, оте велеке й найглибше, що вкладає в народі його вічність. Вона була вже не красива, не модода, не чорнява. У неї було сиве волосся і брудні, вимучені руки, з усіма слідами холоду, голоду, лісу, байраків, земляних ям і нужди.

Хто я? Не дівчина, не жінка, не мати.

Ніхто не відступив, ні одна душа. Так хотілося жити.

Їх не можна підкорти. Їх треба знищити. "Не передушивши бджіл, не їсти меду",— як казав їхній король Данило в ХІІІ столітті.

У них від слова «нація» остався тільки прикметник

— Мене не можна образити тому, що на землі умерла мораль.
— Що? Як? Хто вмер?
— Мораль. В цій війні не буде переможців і переможених, а будуть загинулі і уцілілі, — сказав байдуже Пальма.

Сотні ворожих очей пронизували її презирством і ненавистю. Гидкі, страшні слова глушили її в голову, в спину, в груди, плутались під ногами, і вона хиталась, йдучи мов п'яна.

Чи впадете перед нею на коліна і гарячим своїм співчуттям розпалите трутизну її спогадів. Ніщо не зміниться. Все було. І, може, найбільша мудрість в таких гірких ділах — слідувати за природою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі.