Поклоніння Ящірці

Я сторонился данной книги, но по настоянию знакомых все-таки прочел её.
Что чувствовал перед прочтением? Возможно, небольшой мандраж, который бывает, когда начинаешь новое произведение? Нет, ничего. Что чувствуется при прочтении? Ничего. Хотя подождите, автор хочет что-то донести, страсти накаляются, вот, еще немного, последние страницы, я уверен, будет незабываемая концовка! Но нет...
Сюжет прост, незамысловат и оригинальностью не блещет. Не стоит ждать чего-то глубокого или философского. Тема актуальна – борьба человека с собой, борьба человека с другим человеком. Книга о подростках, а значит, будут затронуты их проблемы. Сами главные герои описаны довольно скудно, а следовательно, и сопереживания никакого не вызывают. Складывается впечатление, что это не живые люди, а бумажные фигурки, даже пёс и тот кажется картонным. Несколько глав можно (нужно) спокойно пропустить. Например, момент любви у озера или случай в заброшенном доме. Говорящий кот и Ктулху (при чём тут вообще Ктулху?!) передают привет Булгакову и Лавкрафту, ведь, судя по всему, именно у этих авторов черпал свое вдохновение Дереш. Но, несомненно, есть и сильные стороны данного творения. Это очень простой, интересный язык повествования, который присущ Западной Украине с примесью суржика.
Для кого эта книга? Для любителей украинской прозы новой волны.
Для чего эта книга? Вопрос, на который сможет ответить только сам автор, ибо лично я не вижу в ней никакой литературной ценности.
После прочтения у меня появилось сильнейшее желание открыть классическую литературу. Именно за это спасибо тебе, Дереш.

Книга про жорстокість і сміливість підлітків. Про друзів і ворогів. Про твій світ, оточений твоїм власним муром, та про світ чужий, великий, що знаходиться за ним.

Не можу сказати, що книга зовсім не сподобалась. Але є в мене така підозра, що була б вона написана російською, чи просто не була б прочитана мною у той час, коли останній раз українською я читла мало не пів року тому, то була б я до неї більш прискипливою. Не можна заперечувати, що є в ній і смачні образи, і цікаві думки, і емоційно сильні моменти. Але сама побудова роману, художні засоби дещо накульгують. Сюжетні лінії досить розмиті, деякі моменти хоч і грані, але присутність їх в тексті здається виправданою, ніби вони були вирвані з зовсім іншої книжки. Посилання на рок-музику, хоч я їх і обожнюю, здаюсться тут незграбними, занадто прямими. Але траплаються і такі фрагменти, що захоплюють. Сюжет... хоч і не свіжий, але відірватися важко. Захотілося почитати Дереша ще, подивитися, як він розвинувся далі, у наступних своїх творах.

Хіба що одна думка не дає мені спокою... Ну, не можно, ИМХО, писати про злочини, що ніколи не будуть покарані... Ну, не можна і все!

"Афігеть" - сказала я, коли дочитала останній рядок цієї історії.
Вона як атракціон: підіймаєшся вище і вище, тебе захоплює краса Карпатських гір, цей колорит мови, побуду людей, їхні слова, їхня їжа і ця молодь, яка захоплена музикою і літературою... а потім настає спад: все це закручується у вихорі злодійських намірів і вже наприкінці згадуєш Достоєвського разом і з Дерешов і задаєшся питанням: "А чи мали право?"
Книга місцями мерзотна, страшна, людські вади просто виводять із себе, але тут і дружба, і кохання... такий собі мікс-коктейль, від якого не маєш змоги відвернутися.

Тут стикаєшся з подвійними стандартами: ніхто не має права вібирати життя у іншої людини, АЛЕ, коли ця людина зовсім геть і не людина? Коли вона сама легко підійме руку для вбиства чи наміриться до згвалтування? Але ж знову таки поруч з цим, кожна людина - чиясь дитина і не нам вирішувати...
Книга чіпляє, змушує думати про це, аналізувати і не залишає в спокої тривалий час.
Моя оцінка 9/10 лише тому, що я начисто не переношу лайки в художній літературі. Хоча, погоджуюся, іноді для ідеального прописування образу, в даному випадку Фєді, вона ідеально вписується.

Я очень ценю в книгах оригинальность. Если пересказать сюжет "Поклонения ящерицы" двумя словами, получится просто выдержка из криминальной хроники. Однако Дереш умудрился рассказать эту историю настолько интересно, что просто дух захватывает от повышенной концентрации чувств героев - первая любовь, та самая, настоящая дружба, и ничем не замутненная ненависть к местному предводителю шпаны по имени Федя Круговой.
Самое удивительное - это первая книга автора. При этом, весьма умело скомпонованная, написанная ярким и колоритным языком.
Из произведения могла бы получится вполне реальная история, но автор зачем-то приплел сюда мифологию Ктулху. Честно говоря, мне показалось, что она немного не к месту. Еще меня слегка расстроило то, что сюжетная линия здесь всего одна... Поэтому снимаю пол бала.
В целом же, просто потрясно написанные сцены красоты природы Карпат и уродства человеческих душ.
В конце Дереш поминает Достоевского "Преступление и наказание", но это не о героях "Поклонения ящерицы"...

Искренне не понимаю всеобщего восторга. Я читала Дереша немало, но это книга не то что не вставила, я ее еле осилила. В каждом его произведении был свой шарм, своя интрига, своя очаровательная бредовость. Это же какая-то пустышка. Не смешно, не страшно, не захватывает. Не буду сыпать спойлерами, но основная сюжетная дилемма настолько уже избита и изжевана, что я была почти уверена, что Дереш взялся за нее не просто так, а с целью переиграть на новый лад. Нифига. Какой-то рудимент "Культа". Унылый и ненужный.

Типичное современное постмодернистское чтиво. Рассчитанное, как кажется, на старших подростков. Главные герои — подростки: описывается их мир, их мысли, их переживания, их идеалы, их взгляд на реальность. Впрочем, это не подростковая литература. Здесь много мата, есть эротические сцены, да и сюжетно роман вряд ли заслуживает грифа «для старшего школьного возраста».

Местами роман интересен, ибо герои напоминают меня-подростка, притом, что они, как и я — неформалы, а главный антагонист — хрестоматийный гопник. Это роднит меня с происходящим в книге. С другой стороны — текст. Он ироничен, по-подростковому циничен, но даже очевидный талант автора (ещё молодого, неоперившегося, так сказать) не делает его чем-то выдающимся, ибо он разнороден. Отдельные куски и сцены вообще не известно, зачем присутствуют в тексте — они не влияют на сюжет, а только придают объём и самую малость атмосферности этому не очень большому произведению. Да, язык романа — сочный и колоритный. Но его явно маловато для нивелирования всех недостатков (как на мой вкус) книги. Историю, описанную в романе, можно назвать «сельский триллер».

На любителя.

В рамках акції "Хотіла прочитати 10 років назад, не пам'ятаю чому, ну, короче, читай, шо" мною був прочитан цей твір. Пам'ятаю тільки, що свого часу пан Дереш користувався прихильністю публіки і писав українською, коли це ще не було мейнстрімом.

Інгредієнти роману - підлітки, неформали, секс, рок-музика, bullies, вбивство. Навряд чи з цого можна приготувати оригінальну страву, от і у Любка не вийшло. Хоча читати роман було досить цікаво, та й стиль автора мені імпонує, проте було відчуття вторинності. У середині нульових його роботи були подією для укр. літератури, а от для літератури загалом - ні. Цінність роману переважно в тому, що хтось нарешті написав, що українські підлітки теж тра...ться і вбивають один одного; аналогічний роман англійською чи російською навряд чи привернув би таку увагу. Ну а заголом можно й почитати, гірше не буде =) Після прочитання взягалі жодного емоційного осаду.

ЗІ: а буває в українській прозі таке, що за весь твір жодного слова про москалів? )

дуже крута книжка. тут вам і триллер, і роман, і детектив, і ще куча всього...
Головний герой -- гіпарь. І як і кожен хіппі він потерпає від т.з "пацанів" (гопів). У цій книзі головний герой разом із друзями робить те, що багато неформалів хотіли би зробити, та ненаважувались.
Дуже гарно показано, що сила -- то не тільки фізичні данні, але і підтримка друзів.
Коротше кажучи , книжка не шедевр, але вона так і не позиціонується. дуже цікавий, динамічно розвиваючийся сюжет, який підправлений добротьнім гумором.
7 із 10