Рецензия на книгу

• 

  Аноним12 февраля 2018 г.

  "Серцедер" Бориса Віана — це саме той тип книг, читаючи які постійно думаєш, що за маячня відбувається, а потім, після останньої сторінки, історія не відпускає ще дуже довго.

  Сюжет, якого тут небагато, вкрай простий: молодий психіатр Жакмор щойно приїхав на острів, випадково стає в нагоді при народженні трійнят в будинку на скелях, а потім залишається тут жити, час від часу навідуючись до села в долині. Ніби нічого незвичайного. Однак місцевість тут дуже дивна: фантасмагоричні рослини, червона ріка, схожа на пластик, тварини, котрі просять їх підкинути до села в автомобілі... Селяни сприймають це все як належне, та і Жакморові така картина ніби не в новинку. У нього інша мета — він порожній, майже прозорий, якщо розслабиться, зовсім нещодавно народився, а тому йому потрібен хтось, кого він зміг би проаналізувати до останку, щоб увібрати в себе і наповнитися.

  Не впевнена, що варто починати знайомство з Віаном саме із "Серцедера", бо тут все дуже концентроване, хоча з іншого боку, хороша перевірка, зайде чи ні. Мені от зайшло дуже гарно) "Серцедер" — незабутній мікс сюрреалізму, абсурду і навіть магічного реалізму (а ви знали, що завдяки синім равликам можна літати, а від жовтих виростають хвости?). А ще це прекрасна сатира на все про все, тільки встигай помічати: мати, котра фактично втрачає ґлузд від гіперопіки над дітьми; церква, де священник і диявол роблять розваги і бізнес; ярмарок старих щотижня у центрі села; моральний суд над тваринами; човняр Слава, якому можна заплатити золотом за те, що він візьме на себе ваші докори сумління...
  Жахлива книга. Рекомендую усім!

  12

  1,5K