Рецензия на книгу

• 

  Helena_Ravenclaw

  4 июня 2017

  Після похмурої повісті Санаєва, світла проза норвезьких письменників наче витягає з дна каламутної річки. Рядки бальзамом лягають на душу. Обидві книги невеличкі за обсягом і прочитати їх можна в один день. Це саме те, що потрібно для виведення з книжкового похмілля, потьмяніння, трансу чи ще чогось з біса там, до якого могла спричинити інша книжка. З книгами «У дзеркалі, у загадці» Юстейна Ґордера і «Йорґен + Анна = любов» Віґдіс Йорт відпочиваєш душею.
  В обох книгах головні герої – діти, але за змістом вони нітрохи не схожі. Коли книга Йорт динамічна за розвитком подій, описаних у ній, «чисто дитяча», то книга Ґордера – це ніби меланхолійна прогулянка, під час якої ведуться серйозні розмови про людину, життя і смерть. У першій важливими є дії, у другій центральне місце займають роздуми. Відрізняються вони і за тональністю: перша – це весела історія про перше кохання, а друга позначена сумним, елегійним настроєм.

  Головна героїня «У дзеркалі, у загадці» – важкохвора дівчинка на ім’я Сесілія. У неї є китайський щоденник – записничок, в якому вона занотовує усі свої думки, що приходять їй до голови, поки вона лежить у ліжку. Кожен запис у ньому – це глибока думка. Власне, від Ґордера годі було сподіватись чогось іншого. Чи не в усіх своїх творах, зокрема дитячих, він звертається до багатьох філософських питань. Ця книга не стала винятком. У ній він торкається питання смерті, а відтак – усвідомлення свого існування «у диві»:
  «Я на землі лише цей єдиний раз. І ніколи більше не повернуся».
  «Важливе повідомлення усім мешканцям світу! Це не просто чутки: СВІТ ІСНУЄ В ЦЮ МИТЬ!»
  «…будь-якій людині здається дивовижним той факт, що вона людина».
  Серйозні розмови на релігійні, філософські теми провадяться на сторінках книги між Сесілією і ангелом Аріелем. В уста Аріеля письменник вкладає слова, що люди бачать усе у дзеркалі, у загадці. І часто лише діти спроможні зазирнути своїм дитячим, незіпсутим, допитливим поглядом у задзеркалля. По суті, увесь твір – це філософський діалог, який мав би бути зрозумілий і дітям, подібно до того, як і раніший роман автора «Світ Софії», а також книги «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері та «Аліса в Країні Див» Л. Керрола. Хоча, відверто кажучи, думаю, що мені навряд чи була би зрозуміла і сподобалась би ця повість у дитинстві. Так, моє враження від «Маленького принца», прочитаного в 11 років (ще й уривками за хрестоматією) дуже змінилось, коли я перечитала книгу через кілька років опісля.
  Проте книга також викликає давно забуті дитячі побудження: поводити пальцем по вигадливих візерунках на шибках вікон, взяти сніжку до рук і гратись нею, поки шкіру долонь не пробере крижаний холод, плюхнутись на сніг і зробити ангелів, спуститись на санках з крутої гірки, підслухати розмови справжніх ангелів та багато чого ще. Та, на жаль, кожна зимова казка триває недовго.
  Щодо мови повісті, то слова в книжці не просто читаєш, їх смакуєш так само, як роблять це Аріель і Сесілія. І на смак ці слова «трохи дивні».

  5 понравилось

  0

  659