Рецензия на книгу

• 

  ro_fiesta28 мая 2016 г.

  У вступі автор каже, що філолософу не обов"язково бути радикальним. Звісно, не обов"язково, але таки варто, якщо він хоче бути цікавим і говорити щось таке, чого досі не казали (точніше, казали не так). Інакше буде повторення всім відомого або проговорення необов"язкового.
  На жаль, книжка не тягне на "легкі філософські бесіди про все". Трапляються цікавіші й менш цікаві тексти, але автор усе-таки не виходить за межі свого "формату" - академічного історика філософії та викладача, до того ж, доволі консервативного. Місцями забагато снобізму (особливо в текстах про освічене суспільство, культуру тощо), любування власними знаннями (цитування різних перекладів одного терміну, переважно для того, щоб показати, як неграмотно перекладають інші) й, дивним чином, радикалізму, який автору начебто так не подобається (найбільше - у відкиданні всього "совєтського" досвіду). Нема питань, радянське - це вже минуле, нема чого за нього триматися. Але досі культивувати оце відкидання - трохи безглузда позиція, ще й для філософа, який, здавалося, має бути зваженішим за політологів чи істориків штибу В"ятровича.
  Видно, що автор дуже хоче повторити досвід, наприклад, Володимира Єрмоленка і, будучи "серйозним" філософом, розмовляти також із "простим" читачем. Шкода, але йому це не вдається. А Єрмоленку вдається, мабуть, тому що той не має снобізму і не читає лекції неосвіченим (не-)гуманітаріям, а просто розмовляє зі своїм читачем.

  7

  242