Рецензия на книгу

• 

  Deficite

  10 апреля 2014

  Ворошиловград.
  Ця книжка - яскраве свідчення того, що дійсно існує феномен сучасної української літератури. Це перша книжка, на яку я наважився написати рецензію. Це перша книжка Жадана, яку я придбав, та здається, придбав дуже влучно. Можна лише дивуватися, як вдало поєднані та типізовані реалії майже будь-якого українського містечка, майже будь-якої дорослої людини. Насправді, на сторінках роману ви знайдете все - фірмову куртку ФК Мілан, дівчинку з вівчаркою, священника-наркомана, музику неперевершеного Чарлі Паркера, шкірянки з дев'яностих, дивні манення та спогади (а ще елементи магічного реалізму), історію виникнення та розвитку джазу у Донбасі, цицькасту бухгалтершу, юнацькі бійки, занедбалі місцини та будівлі, стару бензоколонку та кукурудзяників, дивакуватого історика-археолога, українські матюки, футбольні баталії, грузинок-близнючок, жахливу гру в городки, секс, нескінченні дороги, бухло, мовчазного автомеханіка, дотепні сутички, циганву та монголів, пацанські фірмові спортивні штани та купу інших речей, дивних, але часто дуже знайомих.
  А ще рейдерство, рейдерство, рейдерство...

  Хто такий Герман?
  

  
  Мені 33 роки. Я давно і щасливо жив сам, з батьками бачився рідко, з братом підтримував нормальні стосунки. Мав нікому не потрібну освіту. Працював незрозуміло ким. Грошей мені вистачало саме на те, до чого я звик. Новим звичкам з'являтися було пізно. Мене все влаштовувало. Тим, що мене не влаштовувало, я не користувався. Тиждень тому зник мій брат. Зник і навіть не попередив. По-моєму життя вдалось.

  Кожну подію роману ми переживаємо його очима. Ми спостерігаємо також еволюцію головного героя від людини, що пливла за течією, та боялася брати на себе відповідальність за покинутий братом бізнес, до людини рішучої та дієвої, ризикуючої.
  Звичайно, важливу роль у творі займають жінки, яких Герман зустрічає впродовж роману: Ольга, Катя, Таміла, Тамара. Кожна з них - це певний відбиток на його поведінці. Як в житті будь-якого чоловіка, кожна жінка - це невеликий шрам, проте вирішувати вам - потворний він, чи привабливий.

  
  Ніхто не надає особливого значення стосункам із жінками, всіх захоплюють стосунки із життям і смертю, ніхто не знає, що жінки - це і є життя і смерть.

  А тому, дозвольте продовжити саме про останнє:
  

  
  Життя - штука жорстока, але справедлива. Хоча іноді просто жорстока.

  Це книга про наше з вами буття, парадоксальне та неминуче.
  Чому так багато людей прив'язані до своїх напівзруйнованих міст (життів?, судеб?)?
  Можу припустити, що це книга дещо інтимна, зповнена епізодами життя самого Сергія Вікторовича. Чи не рідний Старобільск змальовано у творі?
  Там досі є всі ті люди: кочі, ернсти, травмовані та ніколаїчі. Вони є всюду, "і хрещені, і нехрещені". Всі вони знають, що таке вуличний футбол, нелегальний бізнес, проблемі з міліцією, зрада, відповідальність та вдячність, неписані чоловічі закони та норми.
  

  
  Чувак, тобі лише двадцять чотири, а в тобі вже стільки гівна. Ти думаєш, я через бабки почну зливати своїх друзів?

  Та все ж продовжують вести це протистояння, з якого ніколи не вийти переможцем...
  Це - Ворошиловград.

  
  Є життя, яким ти живеш і яким не маєш права поступатись, і є смерть - місце, куди ти завжди встигнеш, тому не потрібно туди поспішати.
  
  Головне - мир у душі. І ноги в теплі.

  9 понравилось

  2

  567