Рецензия на книгу
Інтернат
Сергій Жадан
Nina_M28 марта 2021 г.Враження, ніби читала книгу вперше, хоч від часу першого знайомства з цим романом минуло майже 3 роки. Твір Сергія Жадана відкрився з нового боку. Емоції переповнюють. Це справді найкраща книга сучасної української літератури. Без варіантів.
Історія блукання вчителя Паші шляхами війни нагадує рух колами. Та й не просто колами, - колами війни і навіть пекла. У цих блуканнях герой кардинально змінюється, перетворюючись із боязкого невпевненого інваліда на сильного чоловіка, що має власну думку, не боїться брати на себе відповідальність і, попри все, іти вперед. Він зважується йти в інтернат по племінника лише під тиском старого, але після того, як буквально на власних плечах витягнув хлопця зі зруйнованого й майже порожнього приміщення інтернату й довів-таки додому, де пахло чистими простирадлами, виявилося, що це був не тільки шлях додому, на станцію, але й стежка до серця непростого підлітка.
Власне, весь текст - це дорога. Із вирвами від вибухів. Зі слідами від танкових гусениць. Під градами. В окулярі снайперської гвинтівки. Загорнута в дим небезпечна дорога війни. Яку ти ігнорував і якій не хотів дивитися в очі, проте вона сама подивилася на тебе. Як славнозвісна ніцшеанівська безодня.
Цей твір про байдужість, яка у фіналі коштує дуже дорого. Адже виявиться, що неможливо бути байдужим до своєї родини і - нехай це прозвучить пафосно - своєї країни. Більшість ніколи не полишить свого підводного човна. Буде звикати/пристосовуватися/боротися (потрібне підкреслити) - і все-таки залишитися тут, на своїй землі.
Відколи я прочитала цю книгу вперше, багато чого змінилося. "Інтернат" є в програмі з літератури. Новини давно не починаються з війни. На чолі країни інші люди. Жінки перестали купувати губну помаду, бо її не видно під маскою. Але чи насправді щось змінилося? Війна триває. Гинуть люди. Страждають мирні мешканці.
Це книга, сюжет якої неможливо переказати, бо Сергій Жадан зміг написати про те, що справді болить. Написав сильно. Браво автору!!!351,3K