Рецензия на книгу

• 

  Morja4ka

  20 августа 2012

  У повісті зображено типове життя кріпаків наприкінці 19 сторіччя.

  
  Сидимо було день при днi у дiвочiй та робимо.
  
  Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших, чуємо.
  

  Молода панночка, що тількі но повернулася з навчання, не дає вільно вздохнути своїм кріпакам. У молодої дівчини адський характер, вона є справжнє стерво. За короткий час вона змусила плясати під свою дудку не тількі бабусю, але й новоспеченого чоловіка, котрий стає справжнім підкаблучником. (хоч до знайомства з нею вважався страшним гордяком, але нічого такого я за ним не примітила).

  
  -Гляди ж, - каже пані,- як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!
  -Буду, серденько, буду!
  

  Мене дуже здивовує, як це її чоловік, полковий лікар, від неї не втік ще до весілля??
  

  
  Хоче він води напитись, - вона:
  -Не пийте, не пийте!
  -Чому?
  -Я не хочу! Не пийте!
  -Та коли ж я хочу пити!
  -А я не хочу! Чуєте? не хочу!
  І вже так гляне чи всміхнеться, що він послухає.

  
  Та після такого треба було брати ноги в руки та тікати поки ще мав можливість...

  Панночка не дає спокійного життя власним кріпакам, з її приїздом на хутір чоловіка, спокійне, безгорісне життя кріпаків закінчується.
  

  
  "Таке молоде, а таке немилосердне, господи!"
  

  Але, як показали нам Прокоп й Устина вихід зі, здавалося, безвихідного положення кріпака існує...

  9 понравилось

  757