Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv24 декабря 2020 г.

  Покладала на цю книжку такі надії, щоб у передноворічний час прочитати її біля ялинки, а поряд пахне мандаринами. Купила її в листопаді ще і притримувала на кінець грудня, чекала, щоб усе зійшлося - ялинка, атмосфера, час підбиття підсумків і очікування свята. А виявилося, що там вартих уваги два-три оповідання, а решта або ніякі, або дуже релігійні, наприклад, оповідання Дзвінки Матіяш про жінку, яка через різдво впадає в релігійний екстаз. І друге її ж, наприкінці книжки, про те, як брати помирилися, але завдячуючи лише богородиці, інакше ніяк люди контакти не встановлюють. Або оповідання Людмили Таран про жінку, яка дитиною в Вільнюсі на різдво помолилася і одужала від застуди і згадує це як найнеймовірніше диво в своєму житті.

  А в оповіданні Коломійчука, якого я вже встигла полюбити за авантюри комісара Вістовича, цікавий детективний сюжет, а фінал якийсь здутий - головний герой нічого не пам'ятав, доклав купу зусиль щоб згадати, а коли згадав, то цей страшний секрет виявився геть дрібним пшиком.

  Сподобалися оповідання Костя Москальця - продовження пісні Вона, як вона пила-пила червоне вино і що з цього вийшло :) І Дорж Бату - про іноземців, щедрика, зимовий Київ і щаслива історія з хепіендом. Катерина Міхаліцина, яка розповіла про літню жінку, що згадує своє попереднє життя, щасливі і сумні роки, сидячи на горищі, куди піднялася по іграшки і там підвернула ногу.

  Неоднорідна вийшла збірка, хоч і з новорічно-різдвяним присмаком, але вона не дотягла до моїх очікувань.

  8

  155