Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv

  2 октября 2020

  Коли побачила продовження Клавки, довго не думала. Все-таки герої уже відомі, та й хотілося дізнатися, чи Бакланов таки батько Клавки чи ні. Читала в ел. вигляді.

  Виявилося, що ні, що вона вийшла за нього заміж і народила сина Юру. Працює у видавництві "Молодь" і з усіх сил проштовхує до друку неугодні владі романи тоді сучасних і прогресивних письменників, які нині стали класиками. Книга і сподобалася, і ні.

  З одного боку, цікаво показане життя і побут цековських номенклатурних працівників і їхніх сімей, наскільки різним було їхнє життя, і все ж більше безжурним, бо доступ до імпортних речей, поїздки до моря, дачі, різні смаколики на столі. Читаєш і дивуєшся: ну що за маячня, ну навіщо вичитувати всі ті тексти, майстерно обходячі всі можливі уявні підводні камені, щоб потім не придерлися подальші цензори? Наскільки все зараз виглядає простіше, коли можна просто взяти і видати книжку, не думаючи про те, що хтось десь може її зарізати і наказати знищити весь наклад за недоречну згадку Довбуша чи сумного села.

  З іншого боку, хоча книжка називається Юра, про Юру тут дуже мало. Ні він, ні його друзі - серця чотирьох не виписані детально, хіба що підкреслені якісь окремі риси. Згадка про ці серця трохи задовбала на протязі всієї книжки - то серця трьох, то чотирьох, то шістьох, і так всю книгу. Є натяки на те, що з них буде, коли вони виростуть, але тут немає ні головного героя, ні конфлікту. Все знову крутиться навколо Клавки, але персонажів багато, і розповідаються історії всіх їх, не лише Клавки. І розповідаються історії з сьогодення - буденні і незвичайні, часом шокуючі, як на погляд сучасної людини, так і з загальнолюдської точки зору. Ці арешти і утиски інтеліґенції, яка писала листи проти чогось, або навпаки когось підтримувала. Арешти і обшуки, цензура, в той час, як певним, обраним людям було все можна.

  Добре, що про радянський час почали писати. Бо та парадигма, яка досі була - це те, що це була тюрма, там було жахливо, страшно, неможливо жити. А перед тим була парадигма соцреалізму - як все чудово в радянському союзі. Але ж жили мільйони людей. Любили, раділи, створювали сім'ї, робили відкриття, мали хобі, займалися спортом, вчилися. Це і показано в книжці. Що життя було різноманітне, і люди жили по-різному. Були культурні члени цк, були жорстокі, були продажні комсомольці і чесні, ідейні. Що Прохорова, напевно, одна з найпатріотичніших героїнь роману, при цьому вважає себе невиправною комуністкою і пишається цим.

  Цікаво, що після першої книжки склалося враження, що Бакланов - ледь не удвічі старший за Клавку, з жовтим лицем, хижо і по-власницьки наклав лапу на Клавку, що вона вибрала його лише з матеріальних вигод. В Юрі цього всього немає. Так, відчувається, що в них не пристрасть і любов до труни, але цілком спокійне рівне щасливе сімейне життя. Чи то час минув і все вирівнялося, чи то авторка забула й інакше розставила акценти.

  І вже зовсім кумедно виглядають численні згадки авторки про себе маленьку, як її вигулював Лукаш і про її батьків. Хоча має право - це ж її книжка.

  Очевидно, буде третя книжка? Яка-небудь Катя. Про життя вже у 80-х з тою ж нестаріючою Клавкою в центрі.

  3 понравилось

  0

  276