Рецензия на книгу

• 

  rusyawa

  16 мая 2012

  "Той Панащин ідіот", - казала тітка Луциха, в якої Іван ніяк не міг порахувати, кілько курей ходить подвір'ям. Нехай. Іван ішов і думав, що комусь же він на цьому світі має бути потрібен. Хоча би Богові, як не людям. Може ж Бог з ген отої хмари простягне руку і погладить його по голові. Бо ж мусить Бог когось погладити. А нащо йому гладити тих, кому й так добре?"

  Книга відрізняється від попереднього твору Володимира Лиса "Століття Якова". Дуже відрізняється. Незмінною залишається соковита поліська вимова, а також вміння �втора по-справжньому зачепити щось у душі.. Ніби й сюжет не є чимось епохальним, ніби й проблеми суспільства показуються не нові (бо ж хіба дивина у нас специфічне ставлення до "не таких, як усі"?), а проте читаєш і мимоволі ловиш себе на думці, що книга дійсно варта того, щоб її прочитати і варта того, щоб її порекомендувати іншим. Вигадана, трохи нереальна історія про реальних дорослих людей з дитячою усмішкою і величезним серцем...

  15 понравилось

  188