Час, як синій кит

Несподівано для мене книга зачепила декілька струн. Вона подарувала мені знайомство з цікавою особистістю і спровокувала на роздуми. Якщо зберетесь її читати, раджу не очікувати від неї забагато і тоді, можливо, зможете отримати задоволення.

Книга опинилась в мене на поличці, в першу чергу, через неординарну особистість — поляк, В’ячеслав Липинський, що всі сили віддав за боротьбу за український народ, а таке не часто зустрінеш. Хоч його погляди сьогодні вже досить застарілі, але тоді могли й спрацювати. Все краще за геноцид, який потім влаштують совєти.

Хочу навести цитату з книги, яка влучно описує погляди історика і чому він вбачав монархію, як дієву систему для країни.

Програли українці, бо не мали "ідеї, віри, легенди про одну, всіх об'єднану, вільну і незалежну Україну." Здатні на революційний порив, вони завжди боролися проти чогось (проти Польщі, Росії, панів, більшовиків, гетьманців), а не за щось. Керувалися ненавистю до ворогів, а не любов'ю до своєї землі і бажанням побудувати на ній незалежну державу. Бракувало "об'єднувальної" ідеї.

Як же паскудно чути від керманича держави в 2020, що "ми всі різні, але треба об'єднатись." Проте причину чи ціль названо не було. "Об'єднання заради об'єднання" ще гірше ніж “об'єднання проти когось".

Після прочитання я поліз в інтернет, щоб порівняти описані події книги зі старими-добрими, знайомими ще зі школи типовими статтями, де інформація подана коротко і сухо. Більше деталей там навряд чи знайдете. Тому хочу щиро подякувати авторці за роботу. До того ж, читається майже як роман, а не біографічне дослідження.

Я навіть задумався, чи можливо було б такий формат інтегрувати у школі, бо він легший для запам’ятовування. Лише в останні роки я почав дійсно цікавитися історією, зокрема нашої країни, і трохи шкодую, що втратив час у дитинстві. Але сумніваюся, що це слушна ідея, бо треба занадто багато книг і часу на кожну історичну особу. Зараз — це непогана альтернатива.

Історія життя і діяльності Липинського розбавлена главами про дівчину, яка колись буде його досліджувати. Спочатку я не зовсім розумів, навіщо це взагалі треба, і було досить нудно. Через це читалось довго. Але інколи цим авторка протиставляє минуле з теперішнім, та припускає, як ми сюди дійшли і її бачення наслідків. Багато хто з нас -

“нащадки покори і страху смерті. І на нас лягла ціна, яку було заплачено, щоб вижити.”

Бо вже сотні років єдиною можливістю у наших предків було не давати відсіч і одягти на шию ярмо. Це не проходить безслідно. І від нас залежить, якими стануть наші діти.

Та не в останню чергу — забуття. Липинський був серед невгодних, тих, кого намагалася “забути” тиранічна влада. Але з’явилась людина, яка захотіла про нього написати. А скільки людей ми вже ніколи не згадаємо? Звичайно, зараз набагато кращі часи, і, як кажуть: “Одного разу в інтернеті, назавжди в інтернеті”. Сьогодні навпаки, мабуть, легше скомпрометувати великою кількістю неправдивої інформації та маніпулюванням масовою свідомістю. Але головне питання, як на мене, залишилось тим самим. Чи запам’ятають вас люди? Вас справжнім. Та чи буде в них бажання розповісти про вас тим, хто залишиться після нас?

2 понравилось

286

Отзывы о книге Забуття

Забуття

Час, як синій кит

Комментарии 0