Рецензия на книгу

• 

  unintended_mmm

  1 мая 2020

  Так, краса дає полегшення

  Коли в житті стаються якісь важкі випробування – у кожного свій шлях подолання цих негараздів. Когось лікує тільки час, когось – близькі люди, а хтось шукає порятунок у мистецтві, а отже – у красі. Ця книга саме про це: про рятівну красу мистецтва, яка дивом споріднює людину з іншою - з автором та його думками та переживаннями. Саме краса, як на мене, і є головною героїнею книги. І вона ж об’єднує двох інших героїв, кожен із яких переживає свою драму.
  ⠀
  Викладач історії мистецтв Антуан Дюріс раптово кидає все своє попереднє життя в Ліоні, роботу, друзів... і переїздить у Париж, аби влаштуватися наглядачем залу в музеї Орсе. Ясно, що він біжить від чогось, а, можливо, й від когось. Його рідні пов’язують це з закінченням довготривалих відносин. Але чи це так насправді?
  ⠀
  Інша героїня – молода дівчина Камілла Перотен, тиха та мовчазна студентка Антуана. Її мовчання також результат особистої драми, але якої, так само спочатку незрозуміло.
  ⠀
  Обидва шукають порятунку у живописі, у спогляданні краси, а у випадку Камілли – ще й у створенні своєї. «Так, краса дає полегшення» - якось сказала вона своєму викладачеві, і він не міг не погодитися, бо для нього вона також була ліками.
  ⠀
  Книга вийшла цікавою в багатьох аспектах. Перш за все – сюжет.
  Далі – композиція. У книжці 4 частини та епілог, але частини між собою цікаво поєднуються: у першій бачимо похмурого та мовчазного Антуана, який влаштовується на роботу у музей, вже після своєї драми (незрозуміло якої саме). Друга також про Антуана, але відсилає нас назад, до часів, коли він розходився зі своєю коханою Луїзою після 7 років, проведених разом. А третя частина раптом переносить нас в історію Камілли, і тут вже її драма розкривається поступово, від дитинства і до того, як вона стала студенткою Антуана. Лише четверта частина ніби збирає три попередні докупи і, нарешті, зводить все до «тут і зараз».
  ⠀
  Усе це підкреслює меланхолійність, мінорність оповіді. Тут майже немає описів якихось щасливих моментів, натомість акцент зроблено на тому, як кожен з героїв проживає свою драму, і як в цьому проживанні тягнеться до мистецтва, яке і є єдиним світлом у цій темряві.

  16 понравилось

  961