Рецензия на книгу

• 

  Demetrios

  17 августа 2019

  Нині втрачений фантастикою пафос

  Фантастика зараз цікава мені не з художньої точки зору (крім Бредбері і Воннегута дійсно високохудожньої НФ я не стрічав, при цьому Воннегут мені не сподобався), а з історично-культурної, ще як ностальгія за дитинством і як джерело ідей і ходів для власної творчості. Читаючи НФ, особливо наївну НФ 50-60-х років, занурюєшся у якийсь особливий світ і світогляд, який нині вже неможливий, адже освоєння космосу від нас набагато далі, ніж від людей того часу. І тому низька літературна якість цих текстів (у порівнянні з високою літературою, я маю на увазі) зовсім не стає на заваді. До того ж нерідко ці тексти написані з високою ремісничою майстерністю, яка не завжди присутня у «серйозних» авторів.

  Андре Нортон була одним із моїх найулюбленіших НФ-авторів у дитинстві, хоча я тоді міг дістати лише поодинокі і не завжди найкращі її твори. Прекрасний цикл «Королева Сонця» я зміг прочитати лише в студентські роки, коли фантастику вже майже не читав. Її ранні твори теж дуже милі. Вони вкрай наївні і часто містять ляпи та недосконалості, але є в них особливий шарм простоти, гуманізму і твердої віри в освоєння людиною космосу. До того ж це, по суті, підліткова фантастика, що робить її ще легшою і приємнішою для читання.

  Ці два романи я дуже мріяв прочитати в дитинстві, але купити цю книжку зміг лише тоді, коли фантастикою вже практично не цікавився. Тож вона довго лежала, поки я не забув провід від ноутбука і замість завершення партії в Europa Universalis IV, вирішив розслабитися і розважитися читанням фантастики. Дуже цікаво читати книгу ніби очима свого дитинства. Зазвичай це неможливо, але тут допомагають знайомі сюжетні ходи, образи і стиль, які нагадують, як подібне захоплювало мене тоді.

  Утім, і об'єктивно це досить таки мила фантастика 50-х, вкрита ореолом тогочасного романтичного захоплення і наїву, при цьому зі стрімким пригодницьким сюжетом, гуманістичними ідеями і майже без анахронізмів (Нортон ніколи не переймалася описами технічних пристроїв майбутнього). Мені здається, що в ранні твори вона якось більше вкладала душу, тоді як в пізніших вже почала грішити конвеєрністю.

  Бачив, що не так давно Нортон переклали й українською — «Відьмацький світ», але той цикл я не надто люблю, як на мене, то з її фентезі найкраще — це цикл «Кольорова магія» та деякі окремі підліткові фентезійні романи. «Відьмацький світ», як на мене, суто комерційний проект, цілком можливо, що вторинний чи наслідувальний, адже подібного писалося безліч. Хоча написаний він добре. Але найкраще в Нортон, за що я її так любив у дитинстві, це її пригодницька наукова фантастика. От її би перекласти. І ці два романи — дуже хороший зразок такого. Уявляю, у якому захваті я би був від них у дитинстві. Перший називається «Зорі належать нам», що чудово ілюструє пафос подібної літератури, який вже безповоротно втрачений.

  9 з 12

  5 понравилось

  0

  182