Рецензия на книгу

• 

  Plonochka

  13 марта 2019

  От вміли ж колись писати детективи!
  "Суддя та його кат" - класика жанру, тут все серйозно, і немає нічого зайвого. Філігранний переклад з німецької Наталки Снядянко лише зайвий раз підкреслює сказане.
  У тихому швейцарському містечку відбувається вбивство. Поліцейського знаходять із простреленими скронями у власному авто на узбіччі. І хоч справі зумисне не надають розголосу, та колеги убитого беруться за неї з особливою ретельністю.
  А що на вулиці 1940-ві роки, то усіляких модних технологічних примочок, що полегшували би слідство, ще просто не існує. Доводиться покладатися тільки на старий-добрий дедуктивний метод, залізну логіку і власний досвід.

  Ну, якраз досвіду комісару Берлаху і не бракує. Тому старому довіряють розкрити цей злочин, але часу він має не так вже й багато - комісар смертельно хворий. А ще дуже консервативний, не визнає нових методів у криміналістиці і керується лише власним чуттям.
  Намагатись стисло переказати сюжет не бачу сенсу, адже дуже стислою є сама книжка - всього сотня сторінок. Зате яких! І головне - ви точно не здогадаєтесь, хто вбивця, аж до кінця детективу.
  У своїй повісті Фрідріх Дюрренматт не лише майстерно розкрив кримінальний сюжет, але й порушив одвічну тему суперництва двох начал: добра і зла. Хто є хто у "Судді та його катові" дізнаєтеся, присвятивши один вечір прочитанню цієї чудової книжки.

  7 понравилось

  0

  1,2K