До контори зайшли троє,... «Я працюю на цвинтарі»

• 

  bokugle

  16 августа 2025

  В друзья

  До контори зайшли троє, чоловік із дружиною та їхня заплакана донька років восьми, у чорній хустці, з-під якої стирчали криво заплетені кіски.

  Вони щойно поховали маму, на Лук’янівському цвинтарі через дорогу. Утрьох, без оркестру і поминальних промов, закопали урну з прахом у сімейну могилу, наревілися так, що голоси їхні ледве чути, а в дівчинки на білому лобі проступають сині вени. Зайшли прицінитись до пам’ятника, але майже не слухали мене. Стояли, наче з них живцем здерли шкіру, і кожне моє запитання кололо їх у криваве м’ясо. Я й не питав майже нічого, мовчав і слухав, про маму, як їй би ще жити і жити, і як без неї тепер бути далі.

  Джміль влетів до контори, величезний цепелін завбільшки з кулак дівчинки, і басовим гудінням одразу порушив атмосферу. Він діловито кружляв над штучними квітами, націлившись на віскозні бутони.

  — Перепрошую, — сказав я. — Зараз я виставлю комаху.

  Я встав з-за столу і махнув на джмеля рукою. Він ухилився і з глухим стукотом упав на підлогу біля входу. Я носком кросівки штовхнув його до дверей. Не вийшло. Джміль якраз злетів. І влучним рухом пірнув до мене в штанину.

  Я завмер на мить.

  І заволав.

  Я заволав так, наче джміль уже вжалив мене.

  Я смикнув ногою, і одним рухом скинув кросівок. Той зіскочив з ноги і повз мою голову полетів кудись у бік замовників.

  Я заволав дужче. І скинув із себе штани. Так стриптизери зривають із себе одяг. Раз — і людина вже в самих трусах.

  У трусах та одному кросівку на лівій нозі я вискочив надвір. І замахав штанами, як прапором, вітаючи машини на дорозі. Машини загули клаксонами. З трамваю якісь жінки надіслали мені повітряні поцілунки.

  Я заскочив у контору, зігнувся і поринув головою в штани, вишукуючи підступну комаху.

  До тями я прийшов, коли почув позад себе, приблизно звідти, куди дивилася моя вдягнена в труси дупа, дикий сміх. Я обернувся. Усі троє — і дружина з чоловіком, і дочка, реготали в голос, витираючи сльози.

  — Перепрошую, — сказав я, поспіхом натягуючи штани і намагаючись відчайдушно виглядіти кросівок. — Був наляканий.

  — Нормально, — сказала дружина. І простягла мені кросівок. — Весна. Джмелі. Чоловік у трусах. Життя триває. Дякую.

  І дружно регочучи, вони втрьох вийшли надвір.

  1 понравилось

  33