Знаєш, бувають миті, коли... «Покоління»
crazy_squirrel27 мая 2018Знаєш, бувають миті, коли ти є — Просто в одному світі зі мною твоє Рідне обличчя, насуплене, як завжди, Хай там скільки між нами землі і води. Ти виринаєш нізвідки. Туди ж і йдеш, Ледве відчутним тремтінням останніх меж Ти відбираєш частини душі в думки І залишаєш незмінно мене таким.
Ти повертаєш спогади і сліди, Що хоч у пам’яті лишаться назавжди. Спи зі свого краю світу. Моя вина в тому, що ти постаєш у нестерпних снах, В тому, що ти ідеш по вуглинах мостів, хоч і не хочеш сама. Як би я не хотів, Я не брехатиму, ніби нестерпно болить, Та у цих снах спалахує кожна мить;
Все, що минало і все, що у нас було; Все, що тікало і все, що ставало злом; Все, що боліло і все, що чекала ти; Все, що хотіли зробити і досягти; Все, про що ми мовчали і що несли; Всі, ким ми так і не стали і що не пройшли; Все, що ламало і все, що давало сил; Що я робив і чекав, втрачав і просив;
Кожен порожній вечір німих розмов; Кожна предтеча, яка приведе нас знов До мовчазного прощання в вогні зими, І до весни, де ми будемо не як «ми»; Кожна миттєвість поруч, що так пече; Кожен твій дотик і порух твоїх плечей; Кожне правдиве слово, що жалить знов; Кожна розмова пошепки перед сном;
Кожна спокута голосом замість справ; Кожна секунда, коли я тебе вдихав; Кожна надмірна плата і кожен збіг; Кожна нечутна клятва сплячій тобі; Кожне надривне зусилля втримати все; Руки, що ми опустили, втративши сенс; Кожна краплина води, що між нами тече; Кожна хвилина, в яку ми не вірили ще;
Кожен останній теплий осінній дощ; Кожне повстання і кожна з фальшивих прощ; Кожен порив, забувши мету, іти — Поки це в моїй пам’яті, тут і ти.
Все, що ми просто викинули із душ, Виділивши з найскладніших доріг просту. Все, що і досі будить мене і несе. Все, що було і не буде. Усе. Усе.
222
