Ще одна книга, за лаштунками якої стоїть друга світова війна. На цю тему прочитано багато, переживань пережито не мало. Були хороші, страшні, добрі і навіть романтичні книги. Однак, коли досвід читання з цієї теми аж зашкалює, то берешся за подібний роман з деяким настороженням, особливо, коли мова йде про роман, який вийшов із під пера сучасного письменника (здебільшого - це твори в яких війна використовується як приманка, а решта повне безглуздя). Проте не цього разу.
Назва. Вона привертає увагу, чи не так? Щоб оцінити її, мені довелось рази зо три прочитати все від початку до кінця, аж допоки я не сформулювала її образ в своїй уяві. "Клуб любителів книжок…" - гарна приманка для книголюбів, які просто обожнюють подібні посиденьки. Одразу уявляєш собі дещо подібне до того, куди ходиш сама. Зборище цікавих людей, де кожен має свою думку і де кожна думка, це як краєугольний камінь, і подекуди з цим нічого не можна вдіяти… настільки вони (димки) інколи бувають непохитними.
І нарешті друга частина назви - "та пирогів з картопляного лушпиння", не менш інтригуюча ніж перша. Звучить правда не як шедевр кулінарного мистецтва, однак привертає увагу з тією самою силою, якби це був той самий шедевр. Виходить дуже образно та калорійно (:
Мені стало цікаво. І я почала читати.
Сюжет. Я не великий любитель романів в листах, кажу одразу. Проте згодом, я припинила звертати увагу на цей факт, настільки читання поглинуло мої амбіції щодо нього. Я ніби занурилась у світ молодої письменниці, витіснивши себе на одну сходинку назад. Так буває, коли я знаходжу щось спільне між собою та героями роману (на далі, говоритиму про Джулієт, не про себе).
Джулієт звичайна дівчина, нічого особливого… так, вродлива, розумна, сповнена надій та віри у найкраще майбутнє - своє та своєї країни. Війна багато забрала. Війна зруйнувала та поглинула цілі мікрокосмоси, що звуться сім'ями, дружбою, любов'ю. У Джулієт вона забрала домівку, друзів та немало родичів. Своє спасіння вона віднайшла у письмі. Це все, що вона могла та вміла робити на той час і що прагнула робити в сьогоденні. Вона письменниця. І з цим покликанням вона вирішила рухатись уперед. Однак ідеї приходять не одразу. Інколи їх треба шукати, чи то в уяві, чи то в реальному житті. І коли приходить час, вони дають про себе знати. Спершу гадаєш, що це так, щось пусте та не надто важливе, а згодом розумієш, що це саме те, що так довго шукав. У Джулієт це був лист. Лист від незнайомця із острова Гернсі… І ось, та сама точка відліку, з якої все починається - нова книга, нові друзі, нове кохання. Джулієт приймає виклик, і я так розумію абсолютно не шкодує, що віддала колись перевагу незнайомцю.
Враження. Романтична. Вся книга пронизана позитивними емоціями, високими почуттями, альтруїзмом та незламним оптимізмом. Тому так, романтика - але не пуста, - справжня, зі сповідуванням всіх життєвих та духовних цінностей, до яких прагне кожен із нас, кому дорогі любов, мир та благополуччя.
Що ж, я отримала задоволення, а разом із ним, відчуття наснаги щодо власного обраного шляху. Тому так, рекомендую. Книги вміють надихати. А "Клуб любителів книжок…" одна із таких.