Рівне/Ровно (СТІНА)

Одного разу Шлойма Ецірван заснув не вдома, а у гостях. А прокинувшись, з'ясував, що до своїх рідних повернутися не може – побудована за одну ніч Стіна (на кшталт Берлінської) поділила його рідне місто на два: західне Рівне і східне Ровно. Минув певний час – і Шлоймі дозволено відвідати рідних по той бік Стіни. Насправді ж йому належить виконати певну місію…

У романі очевидне протистояння минулого і теперішнього. Це досі актуально в наш час, адже і зараз, через 22 роки з оголошення Незалежності, багато хто з українців сумує за минулим і, оглядаючись назад, мріє потрапити «по той бік Стіни», у затишні радянські часи… Або хоча б якось приклеїтися до "дружньої російської держави". Ситуація у країні і часто штучне розжарювання обстановки з боку політиків цьому також сприяє.

Та у Ірванця радянські часи зображені з огидою і сарказмом. Що і недивно для людини творчої. Особливо мене «вставило» саркастичне зображення смерті радянської укр.літ., що втілено у образі письменниці Степаниди. Назви її творів і короткий зміст змусили мене хіхікати. Як же від цього тхне класичними творами радянської літератури, деякі взірці якої я терпіти не можу!

Однак і головному герою не чужі згадки про минуле, адже кожна людина сумує за часами свого дитинства і юності. З щирою любов'ю зображено Місто у романі, рідне письменникові Рівне. Мені здаєтесь, цей роман особливо сподобається рівнянам (сама я у Рівному не була ніколи).

Проблема Шлойми, як і усього незалежного українського народу, мені здається, у тому, що по один бік стіни у нього немає майбутнього, а по інший бік – минулого. І те, і інше страшно.

Ще одна важлива думка грубо, але справедливо висловлена іншим героєм роману: «Гімно у нас спільне!» (у романі мається на увазі спільна каналізація). Дійсно, не треба ділити Україну на Схід і Захід, адже у нас один народ і одні проблеми (те саме «гімно», з якого треба разом вибиратись). І хоча кожного разу, коли я приїжджаю до Західної України, я відчуваю ту незриму Стіну (менталитетну, культурну – і, на жаль, не на користь рідного Сходу), я не вважаю нас різними народами і жахаюся однієї тільки думки про те, що нас можуть розділити.

Трошки про художні особливості твору. Оповідь ведеться від третьої і другої особи (чергується), а наприкінці роману з'являється і перша особа, письменницьке «Я». Сарказм перемежовується із ліризмом. Деякі моменти у романі цілком ірреальні.

Як би Ви себе почували, якби одного чудового ранку місто розділила стіна? Ні, все вірно, саме стіна!! Її можна побачити, помацати, пройди вздовж ней, поплювати на неї, подерти її... Та що завгодно можна! Лише одне недоступно - Ві не можете пройти на ту, іншу частину свого міста... Саме в такій ситуації опинився Шлойма Ецірван (дуже незвичайне і'мя, як на українського героя). І по один бік опинився він та його дружина, а по інший - батьки й сеста, дитинство, друзі... І що робити в такій ситуації? Звичайно, намагатися поїхати до рідних. Хоча б ненадовго, хоча б на день. І цим він займається протягом кількох років, та ось йому випадає щасливий день - йому дають допуск на в'їзд до Східного Ровно на день. І він їде, щоб побачити матір, батька й сестру. Але що його там чекало не міг би вигадати й найталановитіший фантазер. А от пан Ірванець зміг!!! Досить неоднозначна історія, зі своїми плюсами й мінусами (хоча де їх нема??). Проте я все-таки ставлю цій історії 4 з плюсом. І все-таки мене порадувало, що в підсумках місто стало єдиним.

Немов з висоти пташиного польоту побачив Шлойма рідне своє Рівне. Він неначе летів понад трасою, зі сходу, з боку Антополя, понад рестораном «Горинь», понад зоопарком, понад корпусами обласної лікарні, понад недолугим пальцевидним шпилем кострубатого монумента до якоїсь там річниці якоїсь там Перемоги, обставленого танками, гарматами та іншим мілітарним залізяччям, яке згори здавалося бурими земляними жабами, що посповзалися на своє жаб'яче весілля. Понад автовокзалом, друкарнею, понад перехрестям Відінська-Соборна, яка там іще Ленінська. Чи вже — Київська? Місто лежало під ним, ціле і єдине. Снували тролейбуси, автобуси й автомобілі, перехожі перебігали вулиці, людський мурашник кипів і вирував. Чверть мільйона людей, якщо не триста тисяч. Не велике й не мале, дуже середнє місто...

Фантастично-реалістичний нібито роман... За ніч посеред міста виросла неприступна стіна, розділяючи його на дві половини, на дві ідеологічні протилежні частини: прогресивну капіталістичну Західну і соціалістично-радянську Східну. Західне Рівне - яскраво ілюміновані башти п'ятизіркових готелей,  ресторани і пронулянкові тераси, дорогі крамниці-бутіки, ювелірні лавки, недешеві іномарки, іноземні туристи. Східне Ровно - соціалістична республіка зі своєю радянщиною, бюлетнями, парторганізаціями, спілками, пленумами, одами трудовому класу. Західне Рівне - світська інтелігенція, артисти, поети, митці, політики, аристократи. Східне Ровно - переважно трудовий пролетаріат, вчителі, лікарі, робітники. Одне місто, а два окремі світи! Один часовий вимір - і дві різні епохи. Киівська-Ленінська, княгині Ольги-Кузнецова, Степана Бандери-Московська, Богдана Хмельницького-Артема. Футуристичний Захід і забутий сьогодні Схід. Рівне оживає на сторінках роману. Віртуальна мандрівка містом змальована до дрібничок, так ніби гуляєш по Рівному насправді. Зоопарк, обласна лікарня, пагорб слави, друкарня, кооперативний технікум, кафе "Супутник", ЦУМ, майдан Незалежності, драм театр, Гідропарк, Ювілейний. Вулиці Полоботка, Струтинськоі, Киівська, Замкова, Приходька, Остафова, Пушкіна;  Тинне і  Грабник, Льонокомбінат і Ювілейний. Готель "Мир" , п'ята і п'ятнадцята школи, "водник", Басів Кут, медичний коледж і міська лікарня, алеі парку ім. Шевченка... Всього і не перелічити. Книга - не лише гід для рівнян, і цікавий путівник для гостей міста, але й матеріал для роздумів про суспільство, державу в цілому. Що відбудеться, якщо посеред населеного пункту, держави, людьми звести стіну, і чи можна буде іі зруйнувати?