Рецензия на книгу

• 

  vikaandvitalik

  18 июля 2014

  Як би Ви себе почували, якби одного чудового ранку місто розділила стіна? Ні, все вірно, саме стіна!! Її можна побачити, помацати, пройди вздовж ней, поплювати на неї, подерти її... Та що завгодно можна! Лише одне недоступно - Ві не можете пройти на ту, іншу частину свого міста... Саме в такій ситуації опинився Шлойма Ецірван (дуже незвичайне і'мя, як на українського героя). І по один бік опинився він та його дружина, а по інший - батьки й сеста, дитинство, друзі... І що робити в такій ситуації? Звичайно, намагатися поїхати до рідних. Хоча б ненадовго, хоча б на день. І цим він займається протягом кількох років, та ось йому випадає щасливий день - йому дають допуск на в'їзд до Східного Ровно на день. І він їде, щоб побачити матір, батька й сестру. Але що його там чекало не міг би вигадати й найталановитіший фантазер. А от пан Ірванець зміг!!!
  Досить неоднозначна історія, зі своїми плюсами й мінусами (хоча де їх нема??). Проте я все-таки ставлю цій історії 4 з плюсом. І все-таки мене порадувало, що в підсумках місто стало єдиним.
  

  
  Немов з висоти пташиного польоту побачив Шлойма рідне своє Рівне. Він неначе летів понад трасою, зі сходу, з боку Антополя, понад рестораном «Горинь», понад зоопарком, понад корпусами обласної лікарні, понад недолугим пальцевидним шпилем кострубатого монумента до якоїсь там річниці якоїсь там Перемоги, обставленого танками, гарматами та іншим мілітарним залізяччям, яке згори здавалося бурими земляними жабами, що посповзалися на своє жаб'яче весілля. Понад автовокзалом, друкарнею, понад перехрестям Відінська-Соборна, яка там іще Ленінська. Чи вже — Київська? Місто лежало під ним, ціле і єдине. Снували тролейбуси, автобуси й автомобілі, перехожі перебігали вулиці, людський мурашник кипів і вирував. Чверть мільйона людей, якщо не триста тисяч. Не велике й не мале, дуже середнє місто...

  7 понравилось

  0

  284