Культ

О так! Знаки були всюди. Достатньо лише знати, куди дивитись.
І знати, що вони віщують.

— Мене звати Дарця Борхес, я горжуся тим, що прочитала всього Кінґа і Воннеґута. І маю повну колекцію альбомів Джиммі Гендрикса.
У класі хтось тяжко зітхнув, а хтось пробурмотів: "Апять та дура".

Директор саме балакав по телефону. Судячи з підлабузницького тону, це була дружина.

Його тато хотів, щоб син пішов по батькових слідах і став юристом. Син, тобто Юрко Банзай, цього аж ніяк не хотів і потайки вирішив ще у восьмому класі, що набагато краще бути сільським вчителем біології, ніж нотаріусом чи ще якоюсь потворою.

Коли довго бути у квартирі, навіть у кімнаті, обклеєній нотними листками, і курити, курити, курити, то врешті-решт кімната починає душити тебе.

...любити блювати й блювати любовю й застиглою кровю від застарілих внутрішніх кровотеч і банальних втеч навсібіч.

Серце її, як лютня: ледь торкнеш – і відізветься.

...у вас паскудна звичка все одягати у слова. Ви не можете жити без інтерпретацій.

Це як про секс: усі знають, але ніхто не говорить. Бояться, чи як?

Автохтонні гопніки віддають перевагу спорткостюмам. Гопів виродженої крові можна розпізнати по светрові, недбало заправленому у спортивні штани.

У зв'язку з присутністю відсутності наявності хоч якогось змісту Банзай збагнув, що нічого не збагнув.

Від неї йшли невпинні флюїди підлизування.

На його лиці панувала особлива, блакитно-сіра комп'ютерна засмага, а окуляри, наче живі дерева, щороку нарощували собі додаткові кільця-лінзи.

Банзай був щасливим - для нього щастям було все те, що не стосувалося нещасть .

Незатишно. Пекельно незатишно почував він себе під цим самотнім світлом у непроглядній темряві.

Пан Вітайль глянув на сусіда таким убивчим виглядом, наче той щойно запропонував до десятиліття т.зв. Незалежності поставити мюзикл про історію України з Віциним, Нікуліним, Моргуновим у ролях, відповідно, Кия, Щека та Хорива і Боріса Моісєєва у ролі сестри їхньої Либідь.

Низенький хлопчина-альбінос, якого небезпідставно вважали дияволопоклонником, низько схилився над контрольною, притулив до вуст складені човником долоні й пошепки молився: "Дядюшка Сатана, здєлай так, штоби я напісал кантрольную на двєнадцать"....

[фактично? Немає фактичності, немає об'єктивності, є лише рівень сприйняття; тобі може видатись об'єктивним мій рівень, але все ілюзія]

- Да как ви смєєте??? Как ви можетє бить такімі? Ви нє можетє запретіть н а м разгаварівать на українскай мовє! - вигукувала одна з демонстранток з-під затінку транспаранта.