Мати все

-Чому ти босий?
-Щоб жити.
-А хіба...не можна жити взуття?
-Не можна.

Від їжі чоловік їжаком стає!— Чоловікові треба свининку запекти, рибку засмажити, та щоб скоринка хрумтіла, а під скоринкою сік зберігся.

Досить удавати, що вони одного поля ягідки. Вона, певно, із білою серветкою за стіл сідає, не вміє підвищувати голос і читає перед сном щось без ілюстрацій. Треба визнати — вона перемогла. Без пихатих відмов і зверхнього погляду довела: Стас ніколи не стане їй рівнею. І справа не в грошах. Серед багатих ідіотів повно — як штучних діамантів у ювелірному салоні. Сяяти сяють... Ні, справа не в грошах. Поруч із Лідою Стас хронічно відчуватиме себе гіршим

Любов - ідея. Любов існує незалежно від людей. Люди... Вони воюють, воюють, аби тільки захопити цей трофей - любов.

Зайве змивати кров, бруд і сумніви. Для душевних ран нема поняття "мала кров" - кровоточать.

*в душі не кішки - екскаватор!!!

— Більше, ніж ми втратили, — тільки втратити одне одного. Не хочу! І ти не хочеш. А вона — хоче. Вона смикає нас, як ляльок.

До дверей. Геть. На вулицю. Хай там немає повітря, хоча б люди… Поспішають собі — сумні, веселі… Сумних більше. А вам чого не вистачає?! Любові?.. А не боїтеся, що залюблять вас до паралічу? До бездихання? До смерті? Ні?! Тоді поспішайте. Як не вас, то — ви… Суки виживуть. Тільки суки, бо сукам чоловік потрібен тільки для продовження роду, а жінкам — для себе. Мама — сука.

— Добре, — погодився. Глянув на Ліду. — Раз у нас свято, бажаю тобі, Лідо, більше, ніж добраніч. Бажаю тобі цієї ночі доброї. Доброго дня наступного. І дуже доброї наступної ночі, щоби пам'яталась цілий рік. Так нормально? ...Для свята?

* Усе розуміє про світ, та тільки за умови, що існує паралельно з ним...